Слава ЗСУ!

Пориви вітру ставали дедалі різкішими, а з ними збільшувалася і швидкість. Десь позаду верещав од страху Коркі. Рейчел розуміла, що вже за декілька хвилин усі троє стрімко перелетять через крижане урвище й опиняться у владі вбивчої океанської стихії.

Толланд, очевидно, думав про те саме — він намагався відстебнути кріплення.

— Не можу розчепити! — прокричав він. — Натяг дуже великий!

Рейчел сподівалася, що хвилинне послаблення вітру допоможе Майклу, але безжальний вітер дув з неослабною завзятістю.

Намагаючись допомогти, вона зігнулася і з силою увіткнула в лід підошви зі шпичаками. Через це в повітря здійнявся цілий вихор крижаних та снігових бризок, дуже схожий на півнячий хвіст. Швидкість руху трохи ослабла.

— Давай! — прокричала Рейчел, трохи піднявши ногу.

В результаті канат метеозонда на мить ослабнув. Толланд потягнув кріплення, намагаючись відстебнутися. Нічого не вийшло — навіть близько.

— Ще раз! — прокричав він.

Цього разу обидва зігнулися одночасно й уперлися в лід шипами, здійнявши в повітря ще більший фонтан льоду і снігу. В результаті їх рух сповільнився вже помітніше.

— Ще раз!

І за командою Толланда обидва висмикнули шпичаки з льоду. Куля рвонула вперед. Натяг ослаб, і Майкл засунув палець під карабін, смикаючи гачок і намагаючись розстебнути замок кріплення. Цього разу він виявився ближчим до мети, але натяг і досі залишався дуже сильним. Нора не випадково хвалилася, що кріплення на її поясах найвищої якості — надміцні, зі спеціальним додатковим отвором у металі й особливими замками безпеки для того, щоб вони могли витримати будь-який натяг.

«Загинемо через супернадійність замків безпеки», — подумала Рейчел, і від цієї іронії їй було зовсім не смішно.

— Спробуймо ще раз! — скрикнув Толланд.

Зібравши всю свою енергію і силу, Рейчел відчайдушно зігнулася і встромила в лід обидва шиповані черевики. Вигнувши спину, вона спробувала натиснути на шипи всією своєю вагою. Толланд зробив те саме. Тепер вони попливли на животах, утворюючи тілами гострий кут. При цьому кріплення на їхніх поясах, іще сильніше натягнуло сполучну линву. Толланд сильніше уперся ногами в лід, а Рейчел вигнулася дугою. Тертя об лід ледь не ламало їй ноги. Їй здалося, що щиколотки не витримають.

— Нумо… нумо… — Толланд напружився щосили, намагаючись звільнити замок, поки їхня швидкість уповільнювалася. — Вже майже…

Раптово на черевиках Рейчел клацнули шипи. Металеві клеми відірвалися, і шиповані підошви полетіли назад, у ніч, проскочивши просто над Марлінсоном. Повітряна куля одразу ж рвонула вперед, а Рейчел і Толланда занесло вбік — і Майкл випустив із рук замок.

— Чорт!

Метеозонд, немов розсердившись, що на якийсь час його уповільнили, знову помчав уперед під могутніми поривами вітру.

Тепер він нісся льодовиком ще швидше, ніби відчувши близькість океану. Рейчел розуміла, що вони стрімко наближаються до обриву і до падіння у Північний Льодовитий океан з висоти ста футів. Проте їх чекала ще одна страшна небезпека: дорогу перегороджували три величезні снігові «дамби». Навіть маючи захист у вигляді м’яких термокомбінезонів, Рейчел вжахнулася від перспективи перельоту через ці снігові пагорби.

Відчайдушно намагаючись упоратися зі сполучною линвою, Рейчел намагалася знайти спосіб відстебнути повітряну кулю. Раптово вона почула ритмічне постукування по льоду — швидке стакато, звук зіткнення металу з голим льодом.

Льодоруб!

Від страху вона зовсім забула, що до її пояса міцно прикріплений льодоруб. Легкий алюмінієвий інструмент підстрибував на ремені. Рейчел поглянула на мотузку, що тягнулася від повітряної кулі. Товстий плетений нейлоновий шнур. Простягнувши руку, вона намацала льодоруб. Ухопивши за руків’я, сильно смикнула його до себе, натягуючи еластичний шнур. Лежачи на боці, Рейчел підняла руки вгору, за голову, приставивши зазублене лезо сокирки до товстого, туго натягнутого шнура. І почала незграбно його пиляти.

— Так! — зрадів Толланд, намацуючи рукою свій льодоруб.

Ковзаючи вниз льодовиком, витягнувшись із піднятими над головою руками, Рейчел щосили пиляла туго натягнутий шнур. Синтетичний, дуже міцний, він усе-таки поволі піддавався її зусиллям. Толланд теж зігнувся, наскільки було можливо, підняв руки і почав пиляти в тій же точці, але знизу. Немов дроворуби, вони синхронно запрацювали двома сокирками. Іноді леза стикалися, і тоді лунав пронизливий металевий звук.

Поволі шнур почав тоншати.

«У нас усе вийде! — подумала Рейчел. — Зараз ця штука трісне!»

Несподівано срібляста поліетиленова куля стрімко рвонула догори, немов потрапивши у вертикальний повітряний потік. Вжахнувшись, Рейчел зрозуміла, що метеозонд просто відтворює контур земної поверхні.