Слава ЗСУ!

Охоронець трохи завагався, побачивши на конверті печатку Білого дому.

«Не змушуй мене розкривати його», — подумала Габріель.

— Залиште мені цей конверт, — сказав охоронець. — Я передам його сенаторові.

— Уже віддала, аякже! Я маю прямий наказ від Білого дому передати цей конверт особисто в руки панові Секстону. І якщо я з ним негайно не поговорю, то завтра нам усім доведеться шукати роботу. Вам ясно?

Охоронця явно розривали суперечливі почуття, і Габріель відчула, що сенатор і справді дуже наполягав на тому, щоб до нього сьогодні нікого не пускали. Тому вирішила діяти рішуче. Тицьнувши конверт мало не в обличчя охоронцю, Габріель стишила голос до шепоту і мовила ті шість слів, яких вашингтонські охоронці бояться як вогню.

— Ви просто не розумієте серйозності ситуації.

Річ у тім, що співробітники безпеки, що працювали з політиками, ніколи не розуміли всієї серйозності ситуації. Вона були просто найманцями, їх завжди тримали в невіданні, і тому вони ніколи не знали — чи твердо впиратися і стояти на своєму, виконуючи наказ, чи наражатися на ризик втратити роботу через власну ослячу впертість, ігноруючи якусь несподівано виниклу кризу.

Охоронець інстинктивно ковтнув слину, витріщившись на пакет з Білого дому.

— Гаразд, але я скажу сенаторові, що ви дуже наполягали, аби вас впустили.

Він відімкнув двері, і Габріель швидко проскочила повз нього, перш ніж він встиг передумати. Увійшовши до приміщення, вона тихо зачинила двері і знову замкнула їх.

Опинившись у фойє, вона почула приглушені голоси з «лігва» Секстона в кінці коридору — чоловічі голоси. Сьогоднішній вільний вечір явно не був призначений для «сердечної» зустрічі, як спочатку здалося Габріель.

Підходячи ближче до лігва, вона проминула відкриту комірчину, де висіли півдюжини дорогих чоловічих пальт — явно з шерсті та твіду. На підлозі стояло кілька валізок-дипломатів. Безперечно, сьогоднішня зустріч була діловою. Габріель уже майже проминула комірчину, як одна з валізок впала їй в око. На іменній табличці виднівся чіткий логотип компанії — яскрава червона ракета.

Дівчина зупинилася і, нахилившись, прочитала:

СПЕЙС АМЕРИКА, ІНКОРП.

Габріель ошелешено перевела погляд на інші валізи.

БІЛ АЕРОСПЕЙС. МАЙКРОКОСМ, ІНКОРП. РОТАРІ РОКЕТ КОМПАНІ. КІСТЛЕР АЕРОСПЕЙС.

У голові помічниці сенатора прозвучало відлуння хрипкого голосу Марджорі Тенч. А чи знаєте ви, що пан Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній?

Габріель поглянула в затемнений коридор на склепінчастий вхід до кімнати сенатора — і її пульс пришвидшився. Вона знала, що може озватися, дати знати про свою присутність, однак з подивом для самої себе відчула, що мовчки і мало-помалу йде далі коридором. Підійшовши на відстань кількох футів до входу, вона безшумно стала в затінку і почала прислухатися до розмови.

55

Дельта-Три залишився, щоб забрати тіло Нори Менгор, а двоє інших військовиків ринулися льодовиком за своєю здобиччю.

На ногах у них були спеціальні лижі з електричним приводом. Сконструйовані за зразком звичайних лиж, призначених для вільного продажу, ці лижі мали щось на кшталт прикріплених до них маленьких танкових гусениць. Це робило їх схожими на снігоходи з гусеницями позаду та лижами попереду, тільки ці снігоходи надягалися на ноги. Швидкість регулювалася притисканням вказівного та великого пальців у правій рукавичці, де під цими пальцями містилися спеціальні пластинки. Потужна гелієва батарея кріпилася до ноги як велика шкарпетка. Це дозволяло збільшити теплозахист і забезпечити безшумність пересування. Завдяки кмітливості винахідників кінетична енергія, що вироблялася під час спуску лижника схилом, використовувалася для заряджання батареї.

Дельта-Один мчав, низько нагнувшись, до океану й оглядав кригу. Вітер підганяв його в спину. Його прилад нічного бачення чимось нагадував модель «Патріот», якою користувалися морські піхотинці. Дельта-Один споглядав місцевість через шестикомпонентні лінзи 40x90 мм з подвоювачем збільшення та інфрачервоною системою, що покривала дуже велику відстань. Зовнішній світ у цих окулярах виглядав у світло-блакитних холодних тонах — таке забарвлення спеціально придумали для арктичної місцевості, з властивим їй високим рівнем відбиття світла від снігової та льодової поверхні.

Наблизившись до першого пагорба, Дельта-Один помітив крізь свої окуляри дві яскраво позначені смуги нещодавно проораного снігу, які піднімалися схилом, наче сяюча в ночі стріла. Вочевидь, троє втікачів або не здогадалися відстебнутися від свого імпровізованого вітрила, або не спромоглися цього зробити. Хоч так, хоч сяк, але якщо вони не встигли відстебнутися перед останнім пагорбом, то, напевне, вже бовталися десь у крижаних хвилях океану. Дельта-Один знав, що теплі комбінезони подовжать життя жертвам, але безжальні прибережні течії затягнуть їх на глибину і смерть буде неминучою.