Слава ЗСУ!

Вони намагалися нас убити! Вона поглянула на загрозливий зловісний океан і зрозуміла, що нападникам це вдалося. Ми уже мертві. Але навіть зараз, коли вона знала, що, найпевніше, так і помре, не дізнавшись усієї правди про смертельну комбінацію, яка розігралася на льодовиковому шельфі Мілна, Рейчел здалося, що вона знає, кого винуватити.

Найбільшу вигоду з цього мав директор НАСА. Саме він послав їх у небезпечну експедицію. У нього був прямий зв’язок з Пентагоном та спецназом. Але що Екстром мав з того, що встромив метеорит у лід? Що мали з того решта?

Рейчел умить пригадала Зака Герні і замислилася: президент — співучасник чи просто пішак, який нічого не знає і не підозрює? Нічого Герні не знає. Він не винен. Скоріш за все, НАСА просто пошила його в дурні. І зараз лише одна година відділяла Герні від заяви про історичне відкриття, зроблене НАСА. І він зробить його на тлі документального відеофільму, що містить схвальні відгуки чотирьох незалежних науковців.

Чотирьох мертвих незалежних науковців.

Тепер Рейчел уже нічого не могла вдіяти, щоб зупинити цю прес-конференцію, але вона поклялася собі, що той, хто несе відповідальність за сьогоднішній напад, дорого за це заплатить.

Зібравши всі свої Сили, Рейчел спробувала сісти на лід. Коли вона згинала і розгинала кінцівки, їй здалося, що руки та ноги немов закам’яніли. Мало-помалу вона стала навколішки і врівноважила себе на пласкому льоду. Голова у неї обертом ішла. Довкола, скільки сягав погляд, вирував океан. Толланд лежав поруч, дивлячись на неї запитальним поглядом. Рейчел відчула, що він думає, наче вона зібралася молитися. Звісно, що не збиралася, хоча молитва була, мабуть, не гіршим шансом на їхній порятунок, аніж те, що вона задумала.

Правою рукою Рейчел помацала свою талію і знайшла там льодоруб, і досі пристебнутий до ременя. Закляклими пальцями вхопилася вона за руків’я, повернувши льодоруб робочою частиною вниз — як перевернуту літеру Т. Зібравши всю свою силу, вона вдарила ним об лід.

Гуп! І знову — гуп!

Кров у її жилах відчувалася як холодний кисіль.

Гуп!

Толланд уп’явся в неї спантеличеним поглядом. Рейчел знову щосили увігнала льодоруб у кригу.

Гуп!

Толланд спробував спертися на лікті.

— Рей… чел!

Вона не відповіла. Бо мала економити енергію.

Гуп, гуп.

— Не думаю, — сказав Толланд, — що так далеко на півночі нас почує… ПАС.

Рейчел здивовано обернулася і поглянула на нього. Вона й забула, що Толланд був океанографом і міг здогадуватися, що вона замислила.

— Гарна ідея… але я не намагаюся достукатися до ПАС.

І продовжила гепати об лід.

Абревіатура ПАС означала «Підводну акустичну систему» — релікт «холодної війни», який у наш час використовували океанографи, щоб слухати китів і стежити за їхніми переміщеннями. Завдяки тому що підводні звуки здатні поширюватися на сотні миль, мережа ПАС, яка складалася з п’ятдесяти дев’яти підводних мікрофонів, розкиданих по всьому світу, мала здатність прослуховувати напрочуд величезну площу океанів. На жаль, віддалений куток Арктики до цього відсотку не належав, але Рейчел знала, що десь неподалік перебуває ще дехто, про кого дуже мало людей знає. І цей дехто слухав морське дно і міг їх почути. Вона била і била. Її повідомлення було просте й чітке.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп… Гуп… Гуп…

Гуп. Гуп. Гуп.

Рейчел не тішила себе ілюзіями, що її дії порятують їм життя: вона вже відчувала, як морозна цупкість стискала тіло. Вона не сумнівалася, що життя в ній лишилося не більш ніж на півгодини. Порятунок був уже за межами мислимого. Але йшлося не про порятунок.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп… Гуп… Гуп…

Гуп. Гуп. Гуп.

— Часу… не залишилося… — сказав Толланд.

«Про нас уже не йдеться, — подумала вона. — Йдеться про інформацію, що міститься в моїй кишені». Рейчел уявила обвинувальну роздруківку даних сканера, що лежала в кишені її комбінезона, застебнутій липучкою. Мені треба, щоб ця роздруківка потрапила до рук управління розвідки… І якомога скоріше.

Навіть у своєму запаморочливому стані Рейчел не сумнівалася, що її повідомлення отримають. У середині вісімдесятих років управління військово-космічної розвідки замінило ПАС на систему, яка була втридцятеро потужнішою. І ця система покривала всю планету. Називалася вона «Класік візард». То було «вухо» відомства на океанському дні. І обійшлося те «вухо» аж у дванадцять мільйонів доларів. Упродовж наступних кількох годин суперкомп’ютери в гідроакустичному центрі, спільно керованому управлінням розвідки та Агенцією національної безпеки і розташованому в Менвіт-Гілл, в Англії, зафіксують аномальну і послідовність звуків в одному з арктичних гідрофонів. Вони розшифрують гупання як сигнал СОС, вирахують координати і пошлють рятувальний літак з авіабази Туле у Гренландії. Літак знайде на айсбергу трьох людей. Замерзлих. Мертвих. І серед них буде одна співробітниця військово-космічної розвідки… а в кишені її комбінезона знайдуть якийсь дивний аркуш паперу.