Слава ЗСУ!

А за п’ятнадцять футів від них стояла у затінку заклякла Габріель Еш. З апартаментів почулося, як в унісон дзенькнули келихи. А в каміні потріскували дрова.

58

Охоплений панікою, молодий інженер НАСА кинувся бігом через житлосферу. Сталося щось жахливе! Біля прес-центру він знайшов Екстрома, який тримався подалі від юрми.

— Сер! — захекано вигукнув інженер, підбігаючи до нього. — Трапився нещасний випадок!

Екстром обернувся. На його обличчі застиг відсторонений вираз, наче думки його вже були затьмарені якимись іншими проблемами.

— Що ви сказали? Нещасний випадок? Де?

— У метеоритній шахті. Там щойно спливло тіло. Це труп доктора Вейлі Міна.

Вираз обличчя Екстрома не змінився.

— Доктор Мін? Але ж…

— Ми витягли його, але було запізно. Він загинув.

— Господи милосердний. І скільки він перебував у воді?

— На нашу думку, приблизно годину. Схоже, що він послизнувся і впав, пішов на дно, але коли його тіло набухло — сплив на поверхню.

Червонувата шкіра Екстрома набула бурякового відтінку.

— Чорт забирай! Хто ще про це знає?

— Більше ніхто, тільки ми удвох з колегою. Ми вивудили його з ополонки, але визнали за краще спочатку повідомити вас, а потім…

— Ви вчинили правильно, — важко зітхнув директор. — Приберіть тіло доктора Міна негайно. І нікому нічого не кажіть.

Інженер отетеріло поглянув на керівника НАСА.

— Але ж, сер…

Екстром поклав йому на плече свою дебелу руку.

— Послухайте мене уважно. Стався трагічний випадок, і мені дуже шкода. Звісно, я займуся ним належним чином, коли настане час. Але зараз — іще не час.

— Ви хочете, щоб я сховав тіло?

Екстром просвердлив співрозмовника поглядом своїх холодних очей.

— Ви лишень візьміть і спокійно подумайте. Ми можемо, звісно, усім про це розповісти, але чого ми в результаті досягнемо? До прес-конференції залишилося не більше години. Якщо ми повідомимо про смерть у результаті нещасного випадку, це кине тінь на все відкриття і завдасть нищівного удару. Доктор Мін загинув через власну необережність, і я не допущу, щоб НАСА за неї розплачувалася. Цивільні спеціалісти і так мали достатньо загальної уваги і поваги, тому я не збираюся допустити, щоб їхня недбалість кинула тінь на наш момент слави. Нещасний випадок з доктором Міном залишатиметься в секреті, аж поки не скінчиться прес-конференція. Вам ясно?

Інженер зблід і кивнув.

— Ясно. Я заховаю труп.

59

Майкл Толланд бував у відкритому морі достатньо часто, аби знати, що океан поглинає свої жертви швидко — без вагань і каяття. Лежачи виснажений та розбитий на широкому крижаному полі, він ледь міг роздивитися примарні обриси височенного льодовикового шельфу Мілна, що танули на відстані. Він знав, що потужна арктична течія, яка бере початок біля островів Королеви Єлизавети, робить величезну петлю довкола полярної льодовикової шапки і насамкінець торкається узбережжя на півночі Росії. Утім, це не мало значення. Бо це буде через багато місяців.

Ми маємо тридцять хвилин… щонайбільше сорок п’ять.

Толланд знав, що, якби не захисна гелева ізоляція їхніх комбінезонів, вони давно б уже померли. На щастя, завдяки особливому матеріалу цих комбінезонів їхні тіла залишалися сухими — а це була найважливіша обставина для виживання за таких умов.

Ізоляційний гель у їхніх комбінезонах не лише пом’якшив падіння, а й допомагав зараз зберегти ту невелику кількість тепла, яка в них наразі залишалася.

Невдовзі почнеться переохолодження. Воно почнеться ледь відчутним онімінням кінцівок — то кров відступить до центру тіла, щоб захистити його життєво важливі внутрішні органи. Потім прийдуть марення та галюцинації, пульс і дихання уповільняться, позбавляючи мозок кисню. Тоді тіло зробить останнє зусилля зберегти залишок тепла і відключить усі функції, окрім серцевої та дихальної. Після цього настане втрата свідомості. І насамкінець серце та мозок припинять функціонувати остаточно.

Толланд повернув голову і поглянув на Рейчел… Йому дуже хотілося зробити хоч що-небудь, аби їй допомогти.

Оніміння, що почало ширитися тілом Рейчел Секстон, було не таким болючим, як могло здатися. Воно було як бажана ін’єкція знеболювального. Природний морфій. Під час падіння вона втратила свої окуляри і від холоду ледь змогла розплющити очі.

Поряд на льоду вона побачила Толланда й Коркі. Толланд дивився на неї очима, повними співчуття. Коркі ворушився, але це явно завдавало йому сильного болю.

Тіло Рейчел шалено сіпалося від холоду, а розум похапцем шукав відповіді на запитання. Хто це зробив? Чому? Думки плуталися від обважнілості, що посилювалася в її тілі. Усе поступово почало втрачати сенс. Вона відчула, наче її тіло заколисує якась невидима сила і хилить в сон. Рейчел почала опиратися цій силі. У ній спалахнув пекучий гнів, і вона спробувала роздмухати його полум’я.