Слава ЗСУ!

— План міняється! — вигукнув Дельта-Один, перекрикуючи вітер. — Решта троє перелетіли через край.

Дельта-Три не здивувався. Він також знав, що це означало. План, який вони мали втілити, полягав у розміщенні трупів на льоду так, щоб ті, хто їх знайде, подумали, ніби стався нещасний випадок. Тепер цей план відпав як непотрібний. А залишити одне тіло означало, що виникне більше запитань, аніж відповідей.

— Повна зачистка? — спитав Дельта-Три.

Дельта-Один кивнув.

— Я позабираю ракети, а ви удвох позбудьтеся саней.

Поки Дельта-Один пройшовся маршрутом науковців, ретельно замітаючи всі сліди їхньої присутності, Дельта-Три зі своїм напарником рушив униз льодовиком, тягнучи навантажені сани. Насилу перебравшись через снігові пагорби, вони нарешті вийшли на майданчик біля урвища, яким закінчувався льодовиковий шельф Мілна. Вони напружилися, штовхнули — і сани з тілом Нори Менгор нечутно ковзнули через край і полетіли у Північний Льодовитий океан.

«Чиста перемога!» — подумав Дельта-Три.

Коли вони поверталися на базу, він з приємністю відзначив, що вітер швидко замітає сліди, залишені їхніми лижами.

61

Ось уже п’ять днів ядерний підводний човен «Шарлотта» виконував завдання в Північному Льодовитому океані. Це завдання мало гриф високої секретності.

«Шарлотта» була підводним човном класу «Лос-Анджелес» і призначалася для непомітного підслуховування. Так, щоб чути, але не бути почутою. Її турбінні двигуни вагою сорок дві тонни було змонтовано на пружинах, щоб амортизувати найменшу вібрацію, спричинену їхнім функціонуванням. Та попри те, що «Шарлотту» було спроектовано як «човен-невидимку», вона залишала у воді найбільший «слід» з усіх відомих розвідувальних субмарин. Якщо її корпус завдовжки 360 футів розташувати, скажімо, на футбольному полі, то він витягнувся б за межі обох воріт, принагідно їх розчавивши. Усемеро перевищуючи розміри першого підводного човна Сполучених Штатів класу Н, «Шарлотта» мала водотоннажність 6927 тонн при повному зануренні і вражаючу крейсерську швидкість — тридцять п’ять вузлів.

Нормальна крейсерська глибина цього судна була якраз під шаром різкого температурного перепаду води, що спотворював сонарні сигнали і робив його невидимим для радарів, розташованих над поверхнею води. Маючи екіпаж чисельністю 148 людей і здатність занурюватися на глибину тисяча п’ятсот футів, ця субмарина була ідеальним підводним апаратом і океанською робочою конячкою ВМС США. Оснащений електролізною системою збагачення киснем, двома ядерними реакторами та всілякими технічними новинками, цей підводний човен міг здійснити аж двадцять одну навколосвітню подорож, жодного разу не спливаючи на поверхню. Відходи, як і на більшості суден крейсерського типу, стискалися в брили вагою шістдесят фунтів кожен і викидалися в океан. Ці велетенські блоки калу жартома називали «гівняними китами».

Інженер, що сидів за екраном осцилографа в рубці ехолота, був одним з найкращих фахівців у світі. Його пам’ять скидалася на енциклопедію звуків і форм хвиль. Він міг розрізнити звуки гвинтів на кількох десятках російських субмарин, сотень морських тварин і навіть був у змозі фіксувати підводні вулкани на дуже великий відстані — аж у Японії.

Однак зараз він прислухався до відлуння глухих ударів, що раз у раз повторювалися. Цей звук, попри свою легку «читаність», був абсолютно несподіваним.

— Аж не віриться, що я чую це у власних слухальних бляшанках, — сказав інженер своєму помічникові, який займався каталогами, і подав йому навушники.

Напарник надягнув їх, і його обличчя отетеріло видовжилося.

— О Господи. Ясно як день. Що ж нам робити?

Але фахівець-ехолотник уже телефонував капітану.

Коли капітан підводного судна увійшов до ехолотної рубки, інженер подав звук через невеличкі гучномовці.

Капітан прислухався, але вираз його обличчя не змінився.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп… Гуп… Гуп…

Усе повільніше і повільніше. Удари втрачали чіткість повторюваності. Ставали дедалі слабшими.

— Які координати? — різко спитав капітан.

Інженер прокашлявся.

— Сер, ці звуки йдуть з поверхні, приблизно за три милі праворуч по борту.

62

Габріель Еш стояла в затемненому коридорі біля апартаментів сенатора Секстона, і ноги її тремтіли. І не стільки від напруженого стояння в закляклому стані, скільки від розчарування щойно почутим. Зустріч у кімнаті поруч тривала, але Габріель уже встигла почути все, що потрібно. Істина була болісно очевидною.

Сенатор Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній. Марджорі Тенч казала правду.