Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Значить, ясно з ким! З нею! Побiг її порати Ех!..

А чого обов'язково її? Може, й не її зовсiм. Що, нiчого зараз робити в селi, чи що! А ти хотiв, щоб вiн бiля тебе нянькою сидiв! Побiг собi хлопець у справах якихось, а ти вже розкис. Ковтай оно лiки i не мороч голови. Цiкаво, а ти б сидiв бiля його лiжка? Згадай, як ото Яришка хворiла i мама просила коло неї посидiти. Як ти нудився! От i не видумуй. Не видумуй. Не виду…

Зненацька лiжко моє хитнулося, м'яко зрушило з мiсця i попливло, погойдуючись, до вiкна…

Я не здивувався, не злякався, тiльки подумав: «Видно, i нас затопило. А вiд мене приховували, не хотiли хвилювати, бо хворий… Тому й Павлуша побiг – рятувати батькову бiблiотеку. У них же стелажiв з книжками – на двi з поло-виною стiни. Поки всi винесеш!..»

Лiжко моє випливло крiзь вiкно на вулицю. Навколо вже не видно було нi хат, нi дерев – нiчого, крiм бiлої, пiнистої води, з краю в край. Бiлої, як молоко. Я спершу подумав, що то туман стелеться так низько над водою. Але нi, то не був туман, бо видно було далеко, до самого обрiю. То була вода така бiла.

Раптом я побачив, що у водi, погойдуючись, пливуть великi бiдони з-пiд молока, i зрозумiв – залило молочну ферму i повивертало бiдони, i це навколо вода, змiшана з молоком.

Але чому моє залiзне лiжко не тоне?

I одразу прийшла думка – у мене лiжко-амфiбiя, вiйськового значення, i це тому, що в мене мати – депутат, усiм депутатам видають такi лiжка…

Бiлi хвильки хлюпочуть коло самої подушки, але не заливають її. Ну, звичайно, це молоко. Причому свiжiсiньке, парне.

Я вже гостро вiдчуваю його запах. I раптом чую голос матерi:

– Випий,синку, випий молочка.

I зараз голос батька:

– Вiн заснув, не буди його, хай…

Але я вже прокинувсь i розплющив очi.

Я випив молока i знову заснув.

Коли я прокинувся, був уже обiд. Я пообiдав (з'їв трошки бульйону i куряче крильце), полежав i знову заснув… I спав так до ранку.

Роздiл XXV

Усе! Кiнець! Я дарую велосипед. «Загаза чогтова!» Я видужую

Прокинувшись, я побачив, що бiля лiжка сидить на стiльцi Яришка i читає журнал «Барвiнок».

У хатi було сонячно, аж очi слiпило, годинник на стiнi показував без чвертi десять, i я зрозумiв, що то ранок.

Яришка зразу вiдклала журнал i скочила з стiльця:

– О!.. Любий бгатику! Загаз будеш снiдати.

Вона в нас не вимовляє лiтеру «р»

За мить Яришка вже ставила на стiльцi передi мною молоко, яєчню, сир i хлiб з маслом.

Я збагнув, що в хатi нiкого немає, всi на роботi, i їй доручено доглядати мене.

– Будь ласка, любий бгатику, їж! – сказала вона солодким голосом.

Я насторожився.

А коли вона втретє сказала «любий бгатику» («Любий бгатику, спегшу пгоковтни таблетку»), це вже мене зовсiм збентежило.

«Любий бгатику!» Вона нiколи мене так не називала. Вона завжди казала на мене «загаза чогтова», «так тобi й тгеба», «щоб ти гозбив свою погану могду…» I раптом – «любий бгатику!»

Кепськi, виходить, мої справи. Може, й зовсiм безнадiйнi. Може, я вже й не встану. Тому-то всi такi нiжнi до мене: i батько, i мати, i дiд… I весь час заспокоюють – видужуєш, мовляв. А я…

Бач, сплю весь час. Значить, нема в органiзмi сил, енергiї для життя. Отак засну й не прокинуся бiльше. От голову навiть пiдняти вiд подушки не можу. Пiдведусь, сяду на лiжку, i йде обертом голова, аж нудить…

Я глянув на сир, на яєчню i згадав слова дiда Салимона, якi вiн любив повторювати: «їжа – джерело життя. Доти живеться, поки їсться i п'ється. Добре кушай i будеш, як бугай».

– Яришко, дай iще шмат хлiба з маслом, – сказав я тихим глухим голосом.

– Тю, ти ж iще цього не з'їв?!

– Жалко? – з гiрким докором глянув я на неї. – Може, я… Може…

– Та що ти, що ти! Будь ласка! – вона побiгла на кухню, вiдремiзувала вiд буханки величезну партику, намазала в палець масла i поклала на стiлець. Писнула i побiгла за пiч смiятися.

Я зiтхнув. Нiчого, нiчого! Дивись, щоб на кутнi не засмiялася, як я… як мене вже не буде…

Яєчню з тим першим шматком хлiба я вмаламурив досить швидко i легко.

А от тарiлка сиру, щедро политого сметаною, i партика хлiба, принесена на моє прохання Яришкою, пiшли туго. Пiвтарiлки я ще сяк-так виїв, а далi почав давитися. Набивши повен рот сиру I хлiба, я жував-пережовував ту жуйку по кiлька хвилин i не мiг проковтнути. Ремигав, як той старий вiл.

Уже й молоком запивав, i рiзко смикав назад головою, як це робить завжди мати, ковтаючи таблетки, та все марно – не ковталося. «Ну, все! – з жахом подумав я. – Уже й їсти не можу. Не приймає органiзм iжi. Все! Капець менi! Кришка!»

Попередня
-= 169 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Ttcjufh 01.08.2020

Тут кучу помилок і це погано


serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Додати коментар