Слава ЗСУ!

Менi обов'язково хотiлося якомога бiльше допомогти друговi. Кукурузо не став сперечатися. Я тут же витяг з кишенi великий складаний нiж з дерев'яною колодочкою i заходився рiзати лозу. Я дуже любив рiзати щось своїм ножем, нiколи не розлучався з ним, i вiд безконечного носiння в кишенi колодочка вiдполiрувалася так, що блищала, як лакована.

Кукурузо покiрно допомагав менi, незаперечне визнаючи в цiй справi мiй верх. Вiн носив лозу, розчищав для куреня мiсце, загострював палицi для каркаса.

Незабаром пiд старою вербою вже стояв прекрасний просторий курiнь, мiцний-мiцний (нiякi бурi не страшнi) i такий затишний, що аж менi захотiлося жити в ньому. Я був дуже задоволений своєю роботою.

– Всi двадцять рокiв простоїть – гарантiя! – впевнено сказав я.

Тiльки тепер ми згадали, що дiд уже, напевне, повернувся з сiльмагу, i заспiшили назад. Дiставшись, нарештi, до берега i заховавши човна, ми аж до самiсiнької хати бiгли бiгом. А коли, захеканi, прибiгли, виявилося, що дiд iще не прийшов. Кукурузо не помилився: дiдова «хвилиночка» вмiла розтягуватись до кiлькох годин.

– Ну що? Дiда нема, можна зараз зiбрати все необхiдне, – сказав Кукурузо – Сьогоднi все приготуємо, перетягнем до човна, а завтра…

– Значигь, вирiшив уже завтра? – спитав я.

– Аякже… Ти що! Через кiлька днiв мати приїде…

Кукурузо ходив по хатi, задумливо взявшися рукою за пiдборiддя, i примiрявся, що брати з собою.

– Перш за все ложку, – вiн витяг з буфета щербату дерев'яну ложку i застромив її за пояс. – Солi обов'язково, без солi пропаду. – Вiдсипав собi в ганчiрочку пiвпачки солi – Хлiба! – з сумом глянув на зачерствiлий окраєць, що лежав на-столi. – Мало…

Дiд пiшов у сiльмаг саме по хлiб.

– Я тобi принесу. I хлiба, i сухарiв. У нас є, – заспокоїв я його.

– Чаю? – вiн покрутив у руках цибик з чаєм. – Обiйдеться. Це тодi й чайник треба. А в нас один…

– Лiхтарика не забудь. Згодиться, – нагадав я.

– Лiхтарика обов'язково. Без лiхтарика не можна.

Вiн пройшовся по хатi, взяв у руки сокиру, що стояла в кутку бiля порога:

– Сокиру. Треба було б хоч двi. У Робiнзона було аж дванадцять сокир.

– Що вiн – жонглював ними, чи що? – здивувавсь я. – Нащо йому було стiльки? Дурнуватий якийсь твiй Робiнзон.

– Ти дуже розумний! – розсердився Кукурузо. – Мовчи! Ти нiколи на безлюдному островi не жив – не переч!

В цей час дверi розчинилися i на порозi з'явився дiд. Кукурузо так i застиг з сокирою в руках.

– Ов-ва! – спокiйно вимовив дiд. – Меблю рубати здумав? Ану постав сокиру на мiсце! Двоєшник!

– Та я нiчого, – замимрив Кукурузо. – Я… я… хотiв показати йому, яка в нас сокира добра… замашна… вiн каже, що в них краща… Еге ж, у нас краща, дiду?

Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.

– Ху! Мало не засипались! – уже за клунею видихнув Кукурузо. – I як ми не почули його крокiв!

Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.

Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят —i хоч би що.

Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра…

Роздiл XIV

Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв

Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.

Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища – ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого. Черв'якiв накопано повну жерстяну банку з-пiд бичкiв у томатi (я слово «бички» закреслив i написав олiвцем «черв'яки», вийшло «черв'яки в томатi»). I харчiв цiла торба. I навiть двi таблетки пiрамiдону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.

Тепер лишилося одне – вiдпроситися в дiда.

Дiд сидить на колодi i теше держака до вил. Кукурузо ходить бiля нього й канючить.

– Дiду!

– Га?

– Так я до тiтки Ганни пiду у Пiски.