Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

– Одчепись.

– Дiду!

– Га?

– Так я пiду.

– Одчепись, тобi кажуть. Iди вроки вчи. Двоєшiшк!

Помовчали трохи. Потiм знов.

– Дiду!

– Га?

– Менi з вами скучно.

– Так що менi, на голову стать, щоб тебе розважчти?

– Я до тiтки Ганни пiду. Там же Яришка. Я її скiльки не бачив.

– Як вона дома, то тiльки чубишся з нею, а тут, бач, скучив…

– Я вам i самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тiтки Ганни самосад.

– У мене свiй є не гiрший. Одчепись. Знову помовчали.

– Дiду!

– Га?

– То я пiду. Да?

– От пристав, як сльота до плота! А вроки?

– Так я ж книжку вiзьму i там вчитиму. От поспитаєте в тiтки Ганни тодi.

Я причаївся й думаю: «Ох, i важко у наш час тiкати на безлюдний острiв!»

– Дiду!

– Га?

– Я тiльки на пару днiв. З мене ж усе село смiється пiсля вчорашнього… От якi ви, їй-богу!

– Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?

Знову помовчали.

– Дiду?

– Га?

Довго канючить Кукурузо. Нарештi дiдовi уривається терпець i вiн каже:

– От бiсова дитина! Зовсiм замучив. Ну йди вже, щоб я тебе не бачив. Тiльки на днiв два, не бiльше. Та якщо тiтка Ганна скаже, що вроки не вчив, – цього держака скуштуєш. Двоєшник!

Кукурузо не став баритися, бiгцем побiг у хату (а то ще передумає дiд!), схопив «Граматику» i – до ворiт. Тодi раптом спинився, обернувся, потупцяв на мiсцi, зiтхнув:

– Бувайте здоровi, дiду! Хороший ви… Я завжди знав, що ви хороший…

– Iди-йди! – буркнув дiд, Хiба вiн знав, що то прощається з ним Кукурузо на двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв…

На вулицi я приєднався до Кукурузо.

Мовчки дiйшли ми до рiчки, мовчки сiли в човна i мовчки попливли у плавнi.

Тiльки Собакевич, бiжучи за нами, весело гавкав i намагався вхопити за литку то мене, то мого друга. Не розумiло урочистостi моменту дурне собача!

Не проронивши жодного слова, допливли ми до острова.

У мовчаннi перенесли всi речi на галявину до куреня.

I от востаннє стоїмо на березi коло човна. Похнюпившiйсь довбаємо носками черевикiв землю. Стоїмо i зiтхаємо. Треба прощатися, а ми не знаємо, що кажуть у таких випадках на прощання. Адже не на день ми прощаємось, не на мiсяць, не на рiк навiть, а на цiлих двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв. Ще нiхто в свiтi не прощався на так довго.

Кукурузо нахилився до Собакевича, почухав за вухами, взяв його передню лапу, потиснув:

– Прощай! Я б тебе тут залишив, але й сам не знаю, як у мене з харчами буде… Не бiйсь… Павлуша тебе в обиду не дасть. Ти ж, Павлушо…

– Аякже!.. – не дав я йому договорити.

I змовк, думаючи, що б же йому ще таке сказати заспокiйливе на прощання.

– А тi двоє таки не шпигуни, – сказав я. – Справжнi шпигуни нас придушили б отам у кукурудзi. I нiхто б не знав. Вони ж точно тепер знають, що ми за ними стежили. Так що не переживай – нiхто про нас все одно б нi в газетi не написав, нi по радiо, нi тим паче по телевiзору…

Але Кукурузо на це нiчого не вiдповiв.

I знову ми стоїмо й мовчимо.

– Ну так що? Давай їдь уже! – не витримує нарештi Кукурузо.

– А ти що, поспiшаєш? – кажу я.

– Та нє, я нiчого, але взагалi… Тобi ж додому треба. Хлопцi, мабуть, у футбола зараз на вигонi гуляють.

– Та! – махаю рукою. Мовляв, не потрiбнi менi нi футбол, нi хлопцi. А сам думаю: «Невже оце Кукурузо нiколи в футбола бiльше не гулятиме? От бiдний хлопець!» I так менi його жаль стало! Такий же вiн воротар добрий був! Справжнiй Лев Яшин мiг з нього вирости.

Зiтхнув я, полiз у кишеню i витяг свого складаного ножика.

– На, – кажу, – тобi пригодиться Ти ж знаєш, який це ножик. Як бритва. Такого нi в кого нема. А в тебе якийсь чепелик.

Кукурузо аж почервонiв iз задоволення. Вiн завжди заздрив менi через оцей ножик i мiнятися не раз пропонував, та я не хотiв Але тепер хай йому буде, раз вiн у футбола не гулятиме i в самотностi житиме.

Я ще раз лiхнув, полiз у другу кишеню i дiстав коробочку з-пiд сiрникiв. Там лежали гачки для удочок, якi подарував менi батько. Прекраснi гачки! Цiле багатство длл рибалки. I маленькi – на верховодок, плiток та карасiв, i бiльшенькi – на йоршiв, окунiв та лящiв; i великi – на щупакiв, линiв, коропiв. I зовсiм великi – трiйчастi – на сомiв та iншого риб'ячого звiра.

– Лови, – кажу, – на здоров'я. Рибою ти тепер забезпечений. Тiльки знаєш, як я до тебе колись приїду, то й менi даси половити. Дуже я звик до цих гачкiв.

Чого я так сказав – не знаю. Я ж ще й разу не ловив ними. Мабуть, усе-таки шкода менi було тих гачкiв. Навiть бiльше, нiж ножика. Кукурузо вiдчув це:

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар