Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

– Вiн у Пiсках, у тiтки.

– А ти, бiдненький, ходиш i плачеш.

I знову я втримався вiд обов'язкового в таких випадках: «Сама ти плачеш. Оно витри пiд носом», – а чесно признався:

– Не плачу, але скучаю.

Мої незвично смиреннi вiдповiдi, мабуть, здивували i розчулили Гребенючку. Вона глянула на мене з щирим спiвчуттям i сказала:

– Так чого ж ти до школи не приходиш, на майданчик? Ми там завжди у волейбола граємо i в iнше.

– Та-а… – невиразно протяг я. I менi раптом дуже захотiлося розказати їй i про острiв, i про Книша з Бурмилом, i навiть про сон, що наснився менi сьогоднi. Я ледве втримався. Якби це була тiльки моя таємниця, я б таки, напевне, розказав. Але – Кукурузо! Вiн би нiколи не простив менi цього. Як важко iнодi бути вiрним другом!

I ще я несподiвано подумав: «А чи вмiє Гребенючка танцювати козачок?» I хоч я не знав, але чогось вирiшив, що, мабуть, умiє.

Поки ми говорили, вона опустила вiдро в колодязь i тепер почала витягати, крутячи обома руками корбу. Я спершу дивився, потiм у душi махнув рукою: «А! Кукурузо ж все одно не бачить!» – i сказав:

– Давай поможу.

Вона нiчого не вiдповiла, я взявся й собi за ручку, i ми почали крутити вдвох. Ми крутили так завзято, що вiдро гойдалося там, у глибинi, стукалося об цямрини, i чулося безперервне хлюпання, мов водопад. Коли ми витягли, води було всього пiввiдра. Ми глянули одне на одного i засмiялися.

– Давай ще.

Менi було дуже весело отак удвох крутити корбу. Нашi руки торкалися, ми штовхали одне одного, а один раз навiть стукнулися лобами. I весь час смiялися. I стало шкода, коли вiдра були вже повнi.

Вона почепила їх на коромисло, взяла на плечi i пiшла похитуючись. Десь вглибинi ворухнулася в мене думка: було б помогти їй, пiднести хоч до ворiт. Але на це вже в мене не вистачило пороху. I я тiльки мовчки дивився їй услiд. I думав, що на безлюдному островi я б не жив нiзащо в свiтi. Навiть за мотоцикл з коляскою.

«Прощай, Ганю! Може, ми й не побачимось бiльше… I ти все життя згадуватимеш оцю нашу зустрiч бiля криницi… Ой! – згадав я раптом. – Кукурузо ж скигликiв просив привезти. А скоро ж продмаг закриється».

I тут, наче кийком по головi, стукнула мене думка: «Леле! У мене ж грошей нi копiйки. А скиглики дев'ять копiйок сто грамiв! Що робити? Коли мати або тато прийдуть, продмаг буде закритий».

Гребенючка вже входила у свою хвiртку.

– Гр… Гр… Ганю! – гукнув я, чи не вперше в життi називаючи її на iм'я.

Вона хитнулася i аж вихлюпнула воду вiд несподiванки.

– Ганю, – пiдбiг я до неї, – стривай! Знаєш що, позич менi дев'ять копiйок. Мати з роботи прийде, я одразу вiддам.

– Нащо? – лукаво глянула вона на мене. – На цигарки? Да? На цигарки?

– Та якi там цигарки! Дуже треба… Я на рибалку на нiч їду. Гачкiв купити, а то сiльмаг закривається. Чесслово, оддам. Позич.

– Тiльки в мене дев'яти нема, у мене п'ятдесят цiлих. Мати на книжку дала. Ох, гарна книжка продається!..

– То я здачi принесу. Я швидко.

– Пожди, я винесу.

Коротше кажучи, скигликiв я купив, Гребенючцi здачу вiднiс, а коли мати прийшла, i борг оддав. Усе вийшло добре. Навiть не довелося довго просити у матерi дев'ять копiйок. Одразу дала. I на нiч вiдпустила.

От що значить бути хорошим i виконувати все, що тобi наказує мати!

Ще й харчiв напакувала повнiсiньку торбу – наче я на мiсяць мандрувати їду.

I коли зайшло сонце, я вирушив. По дорозi у сiнях поцупив ще довгеньку мотузяку-припиначку, на якiй мати колись припинала бичка. «Хтозна, може, доведеться зв'язувати, так щоб було чим», – подумав я, вiдчуваючи при цьому холодок у животi.

Роздiл XX

«Руки вгору!»

Кукурузо з вудкою в руках стирчав по пояс з води коло берега. Стирчав, мабуть, давно, бо вже посинiв, як бузина, i цокотiв зубами.

– Нiчого сказать, поспiшав ти, як свекор пелюшок прати. Я вже думав, що ти зовсiм не приїдеш, – сердито пробурмотiв вiн, але я бачив, що вiн ховає радiсну усмiшку. Вiн —таки боявся, що я не приїду, i зрадiв, коли побачив мене.

Кукурузо вийшов з води i почав вимахувати руками та присiдати, зiгрiваючись. Потiм спитав:

– Ну як там? Що нового? Як дiд мiй? Ще в мiлiцiю не заявив?

– Та що ти! Сидить собi спокiйнiсiнько i косу клепле. Про тебе й не думає.

Кукурузо нахмурився. I я зрозумiв, що йому неприємно це чути. Йому, мабуть, здавалося, що вiн уже так давно-давно на цьому островi, а виявляється, нiхто навiть не помiтив його вiдсутностi.

– Ну й правильно. I добре. Скоро взагалi всi забудуть, що був такий… I все буде в порядку, – бадьоро говорив вiн, але в голосi чувся сум i туга. Кому ж хочеться, щоб його всi забули!

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар