Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Пiсля обiду чогось менi очi злипатися почали – далися взнаки нiчнi пригоди. Прилiг я пiд грушею в холодочку i одразу ж упав в сон, як сокира в воду.

I наснилося менi щось чудернацьке. Не сон, а просто кiно.

Стою я значить, на березi острова Переекзаменовки.

Стою i бачу; випливає на плесо корабель, величезний бiлий океанський корабель (я такi тiльки в кiно бачив), трипалубний, а труба завбiльшки, як вся наша хата. Я стою i дивуюсь: як це вiн через вузенькi стружки в очеретах проїхав? Та не встиг я добре надивуватися, як з корабля спускають трап i по трапу йде на берег… Гребенючка. Пiдходить до мене й каже:

– Здрастуйте вам. До вас на острiв приїхала нiмецька делегацiя пiонерiв. Ви будете за перекладача.

Я здивовано дивлюсь на неї, i менi хочеться сказати: «Чого це ти, дурепо, мене на „ви“ звеш?» – але я чомусь чемно вiдповiдаю:

– З великою радiстю. Але хочу нагадати вам, що в школi я вивчаю, як вам вiдомо, англiйську i по-нiмецькому говорю не дуже вiльно. По нiмецькому я знаю лише три слова: дер Тиш, дер Штуль i дер Бляйiшiфт.

– Нiчого, – каже Гребенючка, – цiлком досить. Приймайте гостей. Ось вони, будь ласка.

Я дивлюсь i бачу, що по трапу спускаються Iгор, Сашко-«штурман» i Валька.

«Он воно що! Так вони, виходить, нiмецькi пiонери, а не нашi».

Ми йдемо по острову i пiдходимо до куреня. Бiля куреня стоїть Кукурузо i колупає в носi.

– Знайомтесь. Губернатор острова Переекзаменовки Робiнзон Васильович Кукурузо, – кажу я, як менi здається, по-нiмецькому, а сам думаю: «Тю! Чого це я його губернатором охрестив? Що вiн, капiталiст, чи що? Вiн же наш радянський Робiнзон. Треба було, мабуть, сказать – голова сiльради. Але яка ж тут сiльрада, коли вiн на островi один!»

Мiж тим Кукурузо каже:

– Будь ласка!

I ми входимо в курiнь. Входимо в курiнь i опиняємось у великiй свiтлiй кiмнатi, де все бiле, як у лiкарнi. Посерединi на бiлому столi стоїть блискуча нiкельована каструля.

– Каструля, – пояснює Кукурузо. – На транзисторах. Сама варить. Без вогню.

«Ти диви. От чортiв Кукурузо! Таки понавидумував оте… на транзисторах».

– Дер Штуль? – питає раптом Валька.

– Дер Бляйштiфт, – вiдповiдаю я i сам дивуюсь, як складно виходить. Адже вона спитала: «Слухайте, а як з вашим секретним дiлом?» – а я вiдповiв: «Все в порядку. Не хвилюйтесь».

Яка гарна нiмецька мова! Одне слово скажеш, i все зрозумiло. Треба буде на той рiк попроситися у школi в нiмецьку групу. Обов'язково. Вiдмiнником у нiй стати – раз плюнути Тепер я розумiю, чому всi вони: i Валька, i Iгор, i Сашко – вiдмiнники.

I тут я раптом бачу: позад Вальки стоїть у капiтанськiй формi… Книш. А бiля нього-голий, у масцi i в ластах, Бурмило.

«Вермахт… Подарунок вiд нiмцiв… Двадцять залiзних… Сьогоднi вночi…» – згадую я, i все в менi враз шшло-поїхало вниз.

А Книш пiдходить до мене й грiзно каже:

– Дамi завжди треба звiльняти мiсце! – i щосили штовхає мене в груди.

– Тiльки так! – чується голос Бурмила.

I я лету, лечу, лечу – кудись у безодню. Геп – i просипаюсь.

Отаке чортi-що наснилося менi.

I вмить я згадав, що менi треба їхати на нiч у плавнi. Що «сьогоднi вночi» – таки сьогоднi вночi. I так менi зробилося маркотно, що й передати не можу.

Матерi не було – пiшла в поле. Батько зранку на роботi Нiде нiкого А тут ще цей сон… Не мiг я сидiти на самотинi. До людей мене потягло. На вулицю. Як добре все-таки що є на свiтi люди! Ондо голопуза дiтлашня сусiдська у колiї заболоченiй корабликiв пускає, а все одно: гпянеш на них —i легше.

Заїирнув я у двiр до Ренiв. Дiд Варава сидiв на призьбi i мантачив косу.

«Ех, нiчого ви, дiду, не знаєте, де зараз ваш дорогенький онук Ява, – подумалося менi. – Якби ви знали, не сидiли б так спокiйно. А вночi сьогоднi хтозна-що його чекає! Справжня вiйськова операцiя. Може, й стрiляти доведеться. Ех!»

Проскочив я повз вiдчинену хвiртку, щоб не помiтив мене дiд (а то ще, чого доброго, питати почне!).

«А може, не приїде Книш? Захворiє абощо. Всяке ж буває. Але – нi, навряд. Такi не хворiють».

Назустрiч Галина Сидорiвна.

– Здрастуйте! – привiтавсь я до неї чемненько, а в душi: «Прощайте, Галино Сидорiвно! Може, й не побачимось бiльше…»

Iду далi.

I раптом…

– Чого ти носа повiсив? Знову щось накоїв i мати ременя дала? – почув я несподiвано. Звiв голову. Бiля колодязя, з вiдрами й коромислом, стояла Гребенючка i дивилася на мене усмiхнено. – I чого це ти сам? А де ж твiй переекзаменовщик? Посварилися, може?

Мабуть, треба було їй сказати щось рiзке або уїдливе: «Не твоє свиняче дiло», але менi не схотiлося такого говорити, i я просто сказав:

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Ttcjufh 01.08.2020

Тут кучу помилок і це погано


serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Додати коментар