Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

– Рень, до дошки!

I я вiдчуваю, як мiй правий лiкоть пiдскакує вгору – це пiдводиться, пiднiмаючи кришку парти, мiй сусiда. Мiй сусiда i друг Ява (колишнiй Кукурузо). Аякже, вiн таки склав переекзаменовку (а що ж ви думаєте!) i теж перейшов до шостого класу.

О, то були дуже напруженi днi – пiсля суду.

Спершу я тiльки ходив попiд вiкнами у Ренiв i на всiх цикав. На Собакевича: «Цить!» – не гавкай.

На корову Контрибуцiю: «Цить!» – не мукай.

На зозулястого пiвня: «Цить!» – не кукурiкай.

Пильнував, щоб нiхто не перешкодив готуватися моєму друговi.

А потiм я переконав його, що краще готуватися вдвох, що менi теж це необхiдно, бо я нiчого не знаю.

Спочатку вiн огинався:

– Не треба менi твоїх жертв!

Але я сказав:

– Та ти що – хочеш бути кращим за мене? Хочеш усе знати, а я, значить, лишайся дурнем неписьменним? Це нечесно, не по-товариському!

I вiн змушений був погодитись.

Цiлий серпень ми готувались вдвох. Не скажу, щоб це було дуже цiкаво, цiкавiше, наприклад, нiж грати у футбола, у цурки-палки або ловити рибу… Але хто сказав, що для друга треба робити тiльки те, що цiкаво?

На переекзаменовку я пiшов теж разом з Явою. I диктант ми писали удвох.

Галина Сидорiвна одразу зрозумiла, чого я прийшов, I сказала:

– Сiдай теж пиши, тобi це корисно.

I ви знаєте, я написав гiрше, нiж Ява. Вiн зробив тiльки двi помилки, а я три. Недарма вiн, чортяка, брав з собою «Граматику» на безлюдний острiв.

I от тепер вiн стоїть бiля дошки i впевнено пише вправи, I нi разу не помилився.

До речi, я знаю, що в книзi «Робiнзон Крузо» лежить у нього папiрець з однiєю адресою.

Навряд чи хтось би став берегти адресу просто собi так, не думаючи з неї скористатися.

Отже, граматика моєму друговi ще й, так би мовити, особисто потрiбна. Вiдмiнницi безграмотного листа не напишеш. Краще одразу у криницю сторч головою.

– Молодець, Рень, сiдай! – каже Галина Сидорiвна. I мiй друзяка, розiмлiлий вiд гордостi, повiльно йде на мiсце.

Сiвши за парту, Ява кiлька хвилин мовчить – поки не вляглися почуття, викликанi похвалою вчительки. Потiм нахиляється до мене i шепоче:

– Так що – випробуємо?

– Давай, – кажу я.

Ми схиляємося i засовуємо голови пiд парту. Ява виймав з-за пазухи плоску жерстяну коробочку з-пiд цукерок, з якої стирчать рiзнi гвинтики, шпунгики i дротинки. Це винайдений нами механiчний пристрiй для розстiбування гудзикiв, Офiцiйної назви вiн ща не має i зветься поки що умовно «штукакенцiя» (не «штука» i не «штукенцiя», а саме «штукакенцiя», бо кожний винахiд обов'язково повинен мати свою назву). Дiє «штукакенцiя» дуже просто прикладаєш до гудзика, натискаєш на кнопку – i готово. Тiльки спершу треба, звичайно, завести пружину. I от Ява бере i починає заводити.

Звичайно, це вам ще не на транзисторах, не на напiвпровiдниках, але…

Кррекк! – раптом дзвiнко на весь клас клацає пружина i, вискочивши з коробочки, б'є знизу Стьопу Карафольку, що сидить перед нами.

Карафолька скрикує.

– У, розтелепа! – шиплю я на Яву. Але пiзно! Наче грiм з неба, лупає над нами гнiвний голос Галини Сидорiвни:

– Завгороднiй i Рень, вийдiть з класу!

Червонi як маки, вилазимо ми з-пiд парти i один за одним чимчикуємо до дверей. Навчальний рiк почався…

ЧАСТИНА ДРУГА

розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм

Незнайомець з тринадцятої квартири,

або

Злодiї шукають потерпiлого

пригодницька повiсть

Роздiл I

«Е», – сказали ми з Явою

Я поправляю бакенбарди, спинаюся навшпиньки i дивлюсь у дiрку в завiсi. I серце моє млiє i зупиняється…

Не я перший дивлюсь у дiрку. До мене у таку саму дiрку зазирали, мабуть, i Щепкiн, i Станiславський, i Тарапунька, i Штепсель… Тисячi артистiв усiх часiв i народiв дивились у дiрку в завiсi. I так само спокiйно й весело вмощувалися глядачi по той бiк завiси – у залi. I так само скакали дрижаки у душах по цей бiк завiси – на сценi. Надто – коли прем'єра.

А у нас сьогоднi прем'єра.

– Посунься! Дай я!

Чиясь спiтнiла гаряча щока рiшуче одпихає мою голову вiд дiрки. Це – Стьопа Карафолька. Iншим разом я, може, й не подарував би йому такого нахабства, може, навiть i по шиї дав би, але зараз у мене нема для цього енергiї. Вся енергiя моя iде на хвилювання.

У звичайному станi, дихаючи, людина спершу вдихає, потiм видихає А коли людина хвилюється, вона, по-моєму, тiльки видихає. Весь час тiльки видихає – не вдихаючи. I де береться для цього повiтря в грудях – я не знаю.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Ttcjufh 01.08.2020

Тут кучу помилок і це погано


serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Додати коментар