Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Я ходжу по сценi i видихаю. Може ви думаєте, що я один ходжу i видихаю? Авжеж…

Ондо – х-хе… х-хо… х-ху… х-хи… Всi артисти ходять i видихають i здається, що саме од цього вiтер гуляє по сценi, хитає декорацiї, полоще завiсу, куряву здiймає з пiдлоги. Якби наш сiльський клуб був не цегляний, а гумовий, вiн би роздувся як ота первомайська кулька, i давно лопнув би, i всi ми полетiли б у космос – разом з декорацiями, з баянiстом Мироном Штепою, що дограє зараз останню перед початком польку-кокетку, з морозивницею Дорою Семенiвною, з усiма глядачами.

Глядачi!.. Ох, глядачi!.. Грiм на вашу голову! Ще зовсiм недавно це були такi милi, такi близькi хорошi люди, якi завжди могли допомогти, поспiвчувати, пiдтримати. Микола Iванович, дiд Варава, дiд Салимон, завклубом Андрiй Кекало тiтка Ганна, баба Маруся, Грицько Чучеренко, тато, мама. Вони за тебе в огонь, у воду – куди хочеш!

А тепер… Навiть рiдна мама тепер не мама, а глядач.

Не було жодної живої душi по цей бiк завiси, яка б не хвилювалася. Вiд учительки лiтератури Галини Сидорiвни, художнього нашого керiвника, до гундосого третьокласника Бетi Башка (за метрикою Петi Пашка), який одкривав i закривав завiсу. Всi хвилювалися. Але найдужче хвилювалися ми – я i Ява Нам було чого хвилюватися. Бо то ми заварили усю цю кашу, ми придумали той театр.

Ми з Явою – Станiславський i Немирович-Данченко оцього нашого сiльського МХАТу (чи пак, ВХАТу).

– А що?! А що?! – вимахуючи перед моїм носом руками гарячкував восени Ява. – Хiба ж такий театр можна вшкварити! На весь район!.. Справжнiй МХАТ! Тiльки то Московський, а наш буде – Васюкiвський художнiй академiчний театр… ВХАТ… А що?! На гастролi їздитимемо… Ондо МХАТ недавно повернувся з Се-Ше-А. Хiба погано?

Та мене не треба було вмовляти. Я був Немирович-Данченко Вмовляти треба було Галину Сидорiвну та iнше шкiльне начальство. Проте й Галину Сидорiвну не довелося вмовляти. Вона одразу пiдтримала нас:

– Молодцi, хлопчики! Правильно! Я давно хотiла органiзувати драмгурток, та все якось не зберуся. Ну, раз ви iнiцiатори, то складiть список усiх бажаючих. Хлопцi ви енергiйнi – будете старостами гуртка.

Ми дуже поважали себе того дня Ми навiть нi разу не гигикнули i не копнули нiкого ногою. Серйознi й солiднi, ми ходили по класах i складали список – довжелезний, на два з половиною метри список. Спершу записалася майже вся школа. Добре, що потiм, як це завжди буває, дев'яносто процентiв вiдсiялося. Ми так захопилися, що навiть не всiх хотiли записувати. Колi Кагарлицькому Ява сказав:

– Дуже ти якийсь… тихий!.. Не видно тебе й не чуть нiколи. Тебе й на сценi не почують.

I тiльки побачивши, як побуряковiв вiд образи Кагарлицький, Ява змилостивився:

– Хiба що статистом будеш, юрбу гратимеш… – i записав.

На першому засiданнi гуртка вибирали п'єсу. Вибирали довго. Десятки п'єс перебрали. Вiд трагедiї Шекспiра «Отелло» (яку вiдхилили через її непедагогiчнiсть – занадто вже про любов) до драми Корнiйчука «Платон Кречет» (теж про любов, хай йому грець!). Нас навiть почав брати вiдчай, ми вже подумали, що геть усi п'єси про любов. А навiть коли б про любов було й педагогiчне, ми i самi не хотiли про любов. Щоб я вам ото при всьому селi цiлувався на сценi з якоюсь Ганькою Гребенючкою!.. Я краще з коровою поцiлуюсь!..

Нарештi Галина Сидорiвна сказала:

– Поставимо «Ревiзор» Гоголя. По-перше, це не про любов. По-друге, за програмою, отже, це нам навiть дуже корисно. По-третє, це просто надзвичайно весела i хороша рiч. I ролей багато, якраз усiм вистачить.

Ми тут же прочиталч «Ревiзора», i вiн нам дуже сподобався. Комедiя – отака!

Як добре поставити – пупа порвеш.

Почали розподiляти ролi. I отут вийшла раптом заковика. Я i Ява, як Станiславський i Немирович-Данченко, як iнiцiатори цiєї справи, звичайно, цiлком законно хотiли грати найголовнiшi ролi. Причому однаковi. Але найголовнiша роль була одна – Хлестаков. Я вважав, що ця роль якраз для мене. Сам Гоголь пише, що Хлестаков – «тоненький, худенький… без царя в головi… неспроможний зупинити постiйної уваги на якiй-небудь думцi…» Ну, коротше кажучи, що там казати…

Але Ява сказав:

– Пхе!.. Гарненько придивись на себе в дзеркало, i ти сам зрозумiєш, що ти схожий на Хлестакова, як свиня на коня. Тiльки й того, що двi руки, двi ноги й голова. Хлестаков – це ж в-вогонь! Це ж, знаєш… Це – о!

I вiн став у позу, – задер носа i вiдкопилив губу.

– Ха! – сказав я. – Дивiться на нього! Ой, не можу! Хлестаков! Якесь опудало, а не Хлестаков! Крокодил якийсь!.. Ану пусти! Пусти, кажу, сорочку! Бо як дам!

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар