Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Менi ж з тої вишки стрибонуть отак-о треба! Менi просто не можна не стрибонуть. Льотчикам з парашутом стрибати – перше дiло. Все одно, як морякам плавать.

– Яво! – кажу. – Бачиш, ондо вишка парашутна? Ми зараз пiдем стрибонемо з неї.

– Стрибонем. Авжеж, стрибонем, – одразу погодився Ява. – Вiн хоч i не збирається у льотчики, але з чогось кудись стрибонуть, щось таке встругнути вiн завжди – за!

Роздiл IV

Пляж. Каруселя. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири

Ми бiжимо сходами, що ведуть з «мiстечка розваг» униз до набережної. Хорошi сходи. Але довгi. Хоч i вниз бiгти, а все одно захекались.

– Чого бiгти! Не встигнем, чи що! – кажу я, а сам думаю: «Треба сили для стрибка берегти. Хто його зна, як воно там буде. Все-таки перший раз!»

Збавили ми хуткiсть. Пiшли.

Внизу чи то ворота, чи то альтанка – щось iаке, i на ньому здоровеннецький кам'яний стовп з якоюсь балабухою на кiнцi.

– Зажди, – каже Ява. – Тут щось написано.

Ява любив читати рiзнi iсторичнi i меморiальнi дошки. Пiдiйшли ми. До стiни пригвинчена мармурова дощечка:

«Пам'ятник на вiдзнаку
Повернення Києву Магдебурзького права
Споруджено в 1802 р.
Архiтектор А. I. Меленський».

Нiколи б не подумав, що то пам'ятник. Я звик, що пам'ятник – це або на конi, або пiшака, але обов'язково якийсь герой-полководець чи генiй. А тут якесь Магдебурзьке право! Чудасiя!

Напис на меморiальнiй дошцi був не одинокий. Крiм нього, було ще багато написiв. Але вже од руки i значно пiзнiшого походження. Геть усе Магдебурзьке право було густо списане досить-таки одноманiтними формулами:

«Коля + Ляля = любов», «Вася + Оля = любов», «Петя + Нюра = любов», «Толя + Галя = любов» i т. д.

А якийсь один нагармузляв отакенними лiтерами свою формулу аж метрiв за три над землею: «Жека + Льоха = любов». Мабуть, йому довелося для цього принести з дому драбину. Бо аж нiяк не вiрилось, щоб у нього було таке довге тiло. По-людському звали його, видно, Альоша, а її – Женя, писав вiн росiйською мовою i не знав, що по-українському льоха – це свиня. I вийшло, що вiн сам себе назвав свинею.

Те, що нiхто з них нiколи не мав п'ятiрки з калiграфiї, видно з першого погляду – такi кривулi вони понавиводили. I ще було ясно, що одне одного, може, вони й любили, але бiльше не любили нiкого, бо так запаскудили пам'ятник, аж гидко було дивитись.

– I нащо їх тiльки iрамоги вчили! – з почуттям сказав Ява.

«Диви, який ти хороший! А чи не ти, дорогий Яво, писав крейдою на сараї поза школою рiзнi революцiйнi слова проти завпеда Сави Кононовича», – подумав я. Але не сказав нiчого. Бо й сам я був грiшний: писав на парканi колись нелiтературнi дурницi. Бач, як недобре. Бiльше не буду!

Сповненi благородних почуттiв, ми подалися до пiшохiдного моста, що вiв на Труханiв острiв. По мосту безперервним потоком iшли люди. Куди ж це вони?! Там же i так сiсти нiде… Ой, не iнакше, як задавлять когось там сьогоднi. Не iнакше, як будуть жертви!

Жертви… Що ближче ми пiдходимо до парашутної вишки, то дужче ворушиться у моїх грудях щось паршиве-паршиве – слизьке i холодне. Висока все-таки, зараза! Це тобi не верба, з якої ми в рiчку стрибаємо. Як не розкриється парашут, то тiльки – ляп! – i кавкнеш…

Цiкаво, чи буває так, що не розкривається парашут на парашутнiй вишцi… Чи бувають тут нещаснi випадки… I жертви…

Перейшли ми мiст, звернули лiворуч, до вишки. Iнтересно, про що зараз думає Ява? Щось дуже вiн бадьоро йде, аж надто бадьоро. Так серйознi люди не йдуть стрибати вперше з парашутом.

Придивляюсь я до парашутної вишки – не видно, щоб хтось стрибав. Може, уже сьогоднi була якась жертва… А ми, два дурнi, йдемо…

Розумнi люди ондо у пiнг-понг грають, у настiльний тенiс – зовсiм безпечна гра, цiлком гарантує життя. Стопь двадцять столiв, i бiлi пластмасовi м'ячики стрибають над ними, як бульки пiд час дощу…

Аж от i парашутна вишка.

Ти диви – нема нiкого. I парашута не видно. I шворку, на якiй вiн має висiти, закинуто кудись нагору.

Неподалiк од вишки сидiв пiд деревом якийсь напiвголий лiтнiй дядечко в парусинових штанях. Саме те, що вiн був не в трусах, а в штанях, змусило мене подумати, що це хтось iз адмiнiстрацiї.

Я пiдiйшов i спитав:

– Скажiть, будь ласка, а вишка що – не працює?

Дядечко глянув на мене, хмикнув:

– Чого не працює? Працює. Тiльки бачиш – нема парашута. Хтось украв, кажуть. А без парашута з неї стрибать опасно. А втiм, спробуйте, хлопцi. Я бачу, ви такi герої, що вам парашут зовсiм не потрiбен.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар