Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Такий розпач мене охопив – хоч плач. Хороший симпатичний чоловiк дав менi годинника. «Будь, сказав, другом, поклади, сказав, на мої штани, щоб менi не вилазити «

А я… друг називається! Забрав годинника i – фьюiть! – шукай вiтра в полi…

– Яво, виходить же, що я вкрав годинника, – сказав я, скривившися.

Чесний Ява знизав плечима.

Нiколи в життi я не був собi такий противний, як зараз. Звичайно, нi я, нi Ява – не були ми безгрiшнi. Трусили ми iнколи грушу-гниличку у сусiдки баби Настi, у Книшихи. Так там же тих груш стiльки, що вони все одно гнили у травi невизбиранi. Та й баба Настя була така шкиринда, така уредна, що вiд неї вся вулиця наша стогнала. I трусили ми грушу не стiльки заради отих паршивеньких гниличок, скiльки на знак протесту проти нехорошого баби Настиного характеру.

А то ще я колись, як малим був, украв у своєї тiтки пирiжок з маком. Каюся. Так то ж у рiдної тiтки i то ж пирiжок! А це в чужої людини i не пирiжок, а годинник – дорогу рiч.

А ми ж збиралися затримувати злодiїв! Як же затримувати, коли я сам злодiй!

Менi хотiлося стати i, ридаючи, гукнути на весь пляж:

»Товаришi мiлiцiонери! Берiть мене за «шкiрки» i ведiть мене у район. Я злодiй! Я вкрав годинника у хорошої людини, яка повiрила в мою чеснiсть. Берiть мене, товаришi мiлiцiонери!»

Але я не став i не сказав. Бо не було, на моє щастя, поблизу жодного мiлiцiонера. А може, й був – тiльки голий. А хiба пiзнаєш мiлiцiонера, коли вiн голий. Та й взагалi голий мiлiцiонер – це не мiлiцiонер. Нiякого трепету перед голим мiлiцiонером нема. От, скажiмо, товариша Валiгуру, мiлiцiонера, що в нашому селi живе, наш сiльський п'яниця Бурмило визнає тiльки тодi, коли той при всiй формi. А коли, бува, порається мiлiцiонер у себе на городi без кашкета i без кiтеля, а в самих лише галiфе, i в цей час покличуть його люди втихомирити Бурмила, i вiн прийде, в чiм був, – то Бурмило на нього й дивитися не хоче, тiльки тьхукає:

– Тьху! Хто такий! Не знаю тебе! Вхадi атсюдова! Пшов! Тьху!

А варт лише товаришевi Валiгурi пiти й надягти мiлiцейського кiтеля, а головне, кашкета, як Бурмило враз стає смирним, як вiвця, каже: «Звиняйте, гражданiн начальник», – i йде додому спати.

Нi, голий мiлiцiонер – це не мiлiцiонер…

– Знаєш що, —сказав Ява. —Так ми артиста не знайдем.

– То що – в мiлiцiю? – перебив я його, вiдчуваючи холодок пiд серцем.

– Ага! – пхикнув Ява. – Нас там якраз чекають. Iди! Будь ласка! I передавай привiт пiдбитому мiлiцiонеру.

– А що ж? – спитав я, мало не плачучи.

– Ми як сюди прийшли? Через мiст. А назад люди як iдуть? Теж через мiст. Iншої дороги нема. Так-от, сядем бiля мосту i ждатимемо. Або ми його побачимо, або вiн нас. А з пляжу вiн ще не пiшов. Точно! Куди вiн без годинника пiде?

Ну що ж! Погодився я. Може, й правду каже Ява. Доцiльнiше, мабуть, бiля мосту сидiти, нiж, висолопивши язика, бiгати по пляжу. Пiшли ми на мiст. Посiдали бiля поруччя: Ява з правого боку, я – з лiвого. Сидимо. Вже сонце на вечiрнiй пруг завернуло. Потяглися люди з пляжу додому. Щiльною стiною, майже впритул один до одного йдуть та йдуть… Аж очi болять дивитися. I голова наморочиться. Хiба помiтиш когось у такiй юрбi. Єдина надiя, що нас помiтять.

I такий у мене був нещасний вигляд, що якась жiнка раптом схилилася до мене, проказала: «Бiдна дитина», – i несподiвано ткнула менi у руку три копiйки. Мене всього аж пересмикнуло – вона вирiшила, що я старцюю. Отямився я – жiнки вже й слiд прохолов. Так i лишився я з трьома копiйками… До чого я дiйшов, лишенько!.. Добре, що хоч Ява не бачив, – через людей нам одне одного не видно. Пiдвiвся я негайно i, стоячи вже, дивився, а руки за спиною ховав, щоб, не дай боже, знову не пожертвували.

Темнiти почало. Людей все меншає й меншає. А артиста нема.

Кавчить у мене в животi вiд голоду. Ми ж, крiм морозива, не їли нiчого. Пiдiйшов до мене Ява:

– Слухай! Ми з тобою два йолопи! Чого ми тут стоїмо? Вiн артист? То пiдем завтра по театрах i знайдемо його. Тим паче, ми знаємо, що вiн царя грає.

Тю! I як я сам до цього не додумався! Наче сонце в моїй душi зiйшло! От Ява! От же молодець! Варить у нього казан все-таки! Метикований хлопець! Авжеж пiдемо завтра по театрах (в Києвi якихось п'ять-шiсть театрiв) i знайдемо нашого артиста, i вiддамо йому годинник, i розкажемо все, як було (про утопленика i про все iнше).

Як добре живеться на свiтi, коли знайдено вихiд iз безвихiдного становища!

– А давай-но хоч роздивимось гарненько, що за годинник, – сказав Ява.

Стали ми пiд лiхтарем (уже й лiхтарi засвiтили), давай роздивлятись.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар