Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

I на другому:

«Герою Отечественной войны 1812 г. сподвижнику М. И. Кутузова генералу от инфантерии А. И. Красовскому
от благодарного потомства 1951 г.»

– От бачиш, – сказав Ява. – Такi iсторичнi генерали похованi, а ти не хотiв iти.

– У нас тут багато iсторичних поховано, – сказала Валька. – В лаврi – Кочубей, Iскра, у Видубецькому монастирi – Ушинський, а у церквi Спаса на Берестовi – Юрiй Долгорукий, що Москву заснував.

Ява знову гордо глянув на мене, нiби все те не Валька казала, а вiн казав.

– Треба буде подивитися, – зiтхнувши, сказав я. – Але зараз ходiмте до того Валер'яновича.

– Ходiмте, ходiмте, – пiдхопила Валька.

Ми вийшли з брами i попiд фортечним муром спустилися ще нижче.

Ну i в гарному ж мiсцi збудували колись монахи лавру! Стоїть вона серед буйної зеленi на стрiмкiй кручi над Днiпром, i важко звiдси навiть оком осягнути виднокруг, синю безмежну далину.

В'юнкою стежкою ми спустилися на асфальтову дорiжку, i та дорiжка вивела нас на вузеньку i кривеньку вуличку, де у зеленi садкiв стояло кiлька старих, врослих у землю, набокуватих халуп-мазанок. I тiльки по тому, що майже над кожною хатиною стирчала телевiзiйна антена, можна було визначити, що це житла сучаснi, а не з часiв Шевченка.

Бiля однiєї з таких халуп, чи не найветхiшої, Валька спинилася. На маленькому, або, як тепер кажуть, малогабаритному подвiр'ячку греблися, нервово сiпаючи головами, бiлi бруднi кури i поважно, по-директорському походжав зозулястий iз хвацько збитим набакир гребiнцем пiвень. Нi грядок з городиною, нi смородинових чи малинових кущiв, як у iнших хазяїв на цiй вулицi, тут не було. Тiльки квiти: троянди, пiвонiї, пiвники, рожi, флокси, – що тiльки хочете.

I маленька хатинка, як iграшкова, стояла в цьому квiтнику. Стiни хатинки були по сiльському чистенько вибiленi, а призьба пофарбована синькою, i по-сiльському висiли на стiнi пiд дахом пучечки якихось сушених трав.

Ми зайшли слiдом за Валькою у двiр i ступили на рипучий дощаний ганочок, що був майже врiвень з землею – без схiдцiв. Валька постукала Нiхто не вiдповiв Валька знизала плечима, потiм пiдiйшла до вiкна i, приклавшiї долоню козирком над очима, притулилася до шибки.

– Нема, ви знаєте, – нiяково сказала Валька – Мабуть, поїхав на Куренiвку до племiнника Вiн, як добре себе почуває, iнодi в недiлю їздить туди. Але вiн скоро буде, не хвилюйтесь. Вiн завжди iде зранку, а по обiдi повертається.

Мабуть, треба було засмутитися, що ми не застали, але все навколо було таке звичне, близьке, що я якось одразу довiрив – чоловiк, який живе тут, повинен обов'язково допомогти нам. I я ладен був чекати до вечора. Валька сказала:

– Ходiмо до нас. Я вам свої книжки покажу. I фотографiї. У мене аж два альбоми фотографiй Вiн скоро прийде, не хвилюйтесь.

Вона говорила таким голосом, наче була винна, що Максим Валер'янович добре себе почував i подався до племiнника на Куренiвку.

Ми йшли назад.

Дивне було враження вiд усього, що ми бачили.

Тiльки-но була гомiнка мiська вулиця з тролейбусами, потiм враз – церкви, затишок, хрести, старi могили, «генерал од iнфантерiї Красовський», потемнiлий фортечний мур, потiм – гоп! – виткнулися в небо щогли високовольтної лiнiї, потiм несподiвано – кривенька, сiльська вулиця, халупка Максима Валер'яновича, кури киркають, рожа край вiкна, соняшник А внизу – набережна, по якiй трамваї, машини, автобуси, мотоцикли. Праворуч – велетенський мiст iменi Патона. Лiворуч – метро просто з пiд землi через Днiпро по красеню-мосту рiвною стрiлою аж до обрiю шугонуло.

I як воно все це, старе й нове, перемiшалося – просто дивно!

Ми дiйшли до сараїв. На одному з отих двоповерхових «кораблiв», на поруччi мiстка, що тягся вздовж другого поверху, сидiв головатий широколиций хлопець у картатiй сорочцi i синiх брезентових штанях, якi одразу привернули мою увагу.

Я таких штанiв ще не бачив. На них було безлiч блискучих металевих заклепок, наче не з матерiї тi штани були, а з залiза, i не шитi, а клепанi.

Побачивши того хлопця у «залiзних» штанях, Валька закричала:

– Гей, Будко, ти знов учора дзвонив до нас! Слухай, якщо ти не перестанеш – побачиш, що то буде!

– Отвалi! – сказав Будка i чвиркнув слиною крiзь зуби.

– От побачиш тодi, побачиш! – не вгавала Валька.

– Закрий свiй гроб i не грими кiстками! – презирливо скривився Будка.

– А що таке? – крижаним голосом спитав Ява Я побачив, як вiн побурячiв. Нам все було зрозумiло без Вальчиних пояснень, але ми все-таки почекали, поки вона сказала:

Попередня
-= 84 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар