Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Я йшов похитуючись i руками витираючи пiд носом.

– Молодець, Павлушо! Ух, ти йому дав! Ну ж i дав! Вiн тiльки сiпався! – пiднесено говорив Ява, обнiмаючи мене за плечi. – Ти iм усiм показав, що таке васюкiвцi. Молодець!

Менi було приємно це чути, але було прикро, що Валька цього не бачила, що вона бачила мене битого i що вона врятувала мене. Я їй, звичайно, був вдячний за це (хтозна, скiльки б ще той Будка товк мою бiдну голову!), але вiдчував якусь нiяковiсть i сором, що мене врятувала дiвчинка.

I все-таки я був задоволений. По-чесному я таки перемiг Будку, здорового Будку, який був старший i дужчий за мене. I який вибрав мене, вважаючи, що я слабак.

На стежцi нас чекав братик Микола. Виявилося, що це вiн покликав Вальку. Вiн бачив, як нас повели в яр, одразу збагнув, що нашi справи кепськi, i побiг по Вальку. I Валька прилетiла, розштовхала хлопцiв i кинулася нас визволяти.

– Ти теж молодчина, Валько! – сказав Ява. – Одна – i не побоялась! Вони ж могли i тебе вiдлупцювати за компанiю.

– Хай би тiльки спробували? Я б їм такого галасу наробила – з усього мiста люди позбiгалися б! I думаєш, я дряпатися не вмiю? Хай би тiльки хто зачепив, його б мама рiдна потiм не впiзнала.

Ява поглядав на неї з захопленням i штовхав мене лiктем у бiк: дивись, мовляв, яка дiвчина, оце дiвчина! Я киваю головою: згоден, мовляв, молодець дiвчина… чорт з нею!

Обтрусили мене Ява з Валькою, почистили сяк-так, але все одно вигляд я мав, як у собаки з горла. Та що вдiєш, Максим Валер'янович давно вже чекає, треба йти, Пiшли ми.

Максим Валер'янович весело привiтався з нами («Здоровенькi були, панове добродiї»), потiм пильно глянув на мене i несподiвано зробив застережливий рух рукою, хоч я й не збирався нiчого говорити:

– Ша! Нi слова! Я все розумiю! Була збройна сутичка з ворогом! Прикордонний iнцидент! Причин не питаю, але думаю, щось поважне – справа честi, доблестi i геройства… Вимога сатисфакцiї. Дуель. Незважаючи на труднощi, ваша величнiсть виходить переможцем. Так?

Я всмiхнувся i кивнув. Який вiн все-таки! 3 ним якось одразу стає легко.

Бiльше Максим Валер'янович нi про що не став розпитувати. Вiн тiльки сказав:

– Через десять хвилин має бути машина. I ми поїдемо на студiю. Ви якраз добре прийшли.

Але нам навiть десять хвилин не довелось чекати. Через якихось двi-три хвилини ми почули, як бiля хатинки Максима Валер'яновича спинилася машина, клацнули дверцята, i за мить чийсь молодий голос загукав у дворi:

– Максиме Валер'яновичу, я вже тут! Я по вас…

Роздiл IX

На студiї. Несподiванка перша. Несподiванка друга

I от – брама. Брама, що вiдокремлює звичайний буденний свiт вiд казкового чарiвного фантастичного свiту кiно. I якось прикро, що вона на вигляд така простенька i непоказна. I така низенька – не те, що перелiзти, перескочити можна. Я хiба таку зробив би для кiностудiї! Хоча б як ото, пам'ятаєте, у Зимовому палацi, через яку у фiльмi «Ленiн у Жовтнi» матроси перелазили. Або й ще бiльшу. Кiностудiя ж, а не що-небудь!

Ну, а поки що одчиняється ота низенька брамочка, i ми в'їжджаємо на територiю студiї.

Дивлюся лiворуч (о!..) – фруктовий сад, i не який-небудь маленький, а здоровеннецький – не видно, де й кiнчається. Наче ми не на студiю потрапили, а в радгосп…

– Мабуть, це для артистiв… полiтехнiзацiя… Пiсля зйомок працюють… – шепоче Ява.

– Мабуть, – погоджуюсь я.

Глянули праворуч – стоять пiдряд кольоровi щити (як ото гасла на шосе), i на тих щитах написанi рiзнi хорошi слова про те, що мистецтво належить народовi, що з усiх мистецтв найважливiшим є кiно, що працiвники мистецтва передусiм мають бути чесними та багато iншого…

I мiж тим iншим були такi слова:

«В людинi має бути все прекрасне: i обличчя, i одяг, i душа, i думки».

А. Чехов.

Я зiтхнув. З усього в мене тiльки, може, думки й лишилися (та й то хтознаi). Обличчя наче ним цвяхи забивали. Одяг пожмаканий, брудний. На душi – чужий годинник… Лише в думках своїх я був дуже хороший i прагнув до вчинкiв прекрасних i благородних. Та людству про це було невiдомо.

Ми вилiзли з машини i слiдом за Максимом Валер'яновичем пiшли до дверей кiностудiї. Ого! Якi iнтереснi дверi! Крутяться! Як млин або оте лапате колесо у пароплавi (тiльки «на попа» поставлене!). Штовхнеш однi дверi, а другi вже тебе доганяють i по спинi луплять. Хорошi дверi!

Проштовхнули нас дверi всередину. Ява одразу у себе носом потяг i скривився. Я теж. Лiкарнею пахло. Бiля самiсiньких дверей кiностудiї пахло лiкарнею. «Мабуть, щоб не думали люди, що таке корисне для здоров'я дiло – кiно робити», – подумав я. А може, просто тому, що одразу лiворуч була студiйна амбулаторiя.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар