Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Трістан та Ізольда

- Я Трістан, король Лооннуа, а Марк, корнуельський король, доводиться мені дядьком. Я довідався, сеньйоре, що ваші васали кривдять вас, і прийшов вам на допомогу.

- Шкода, сеньйоре Трістан! їдьте своєю дорогою, і нехай вас бог благословить за вашу добрість. Чим ми вас тут приймемо? У нас нема вже ніяких харчів, вийшло все жито, зосталися тільки боби та ячмінь. [131]

- Байдуже! - каже Трістан. - Я живився в лісі протягом двох років травою, корінням та дичиною, і це життя було мені до вподоби. Звеліть одчинити мені браму. Кагерден сказав тоді:

- Прийміть його, батьку, коли він такий одважний, і хай він розділить з нами наше щастя і наше нещастя. З великою шанобою прийнято Трістана. Кагерден показав своєму гостеві міцні замкові мури й головну башту, оточену меншими, дерев\'яними, де за високим частоколом чатували стрільці-лучники. З бійниці побачив Трістан і розкинуті в далечині герцога Ріоля шатра та намети. А як вернулись вони до замкових дверей, Кагерден сказав Трістанові: - Тепер, любий друже, ходімо до світлиці; там моя мати і моя сестра.

Взявшися за руки, ввійшли вони обоє в жіночу кімнату. Мати й дочка сиділи на килимі, гаптували золотом англійську тканину і співали пісні про те, як вродлива Доета виглядала під кущем білого терну милого свого Доона, що десь забарився. Трістан з ними привітався, привітали й вони його, і обидва рицарі сіли. Кагерден, показуючи на єпітрахиль, що вишивала мати, сказав:

- Гляньте, друже Трістан, що за рукодільниця моя неня! Як прегарно вміє вона оздоблювати єпітрахилі та ризи, щоб давати їх на бідні монастирі! А як швидко снуються золоті нитки у руках моєї сестриці, квітчаючи білий шовк! Далебі, сестро, недаремно люди звуть тебе Ізольда Білорука!

Трістан, почувши ім\'я молодої дівчини, усміхнувся і глянув на неї ніжніше. [132]

Граф Ріоль став табором на три милі від Карге, і чимало днів пройшло, а люди герцога Гоеля все не зважалися напасти на нього, вийшовши з фортеці. Але тепер сталося по-іншому. Другого ж дня Трістан, Кагерден і дванадцятеро молодих рицарів вирушили із Карге, в шоломах та панцерах, і проїхали сосновим бором до ворожих шанців; зненацька вискочивши з гущавини, вони одбили одну з підвід графа Ріоля, навантажену різними припасами. З цього дня, усе підіймаючись на інші воєнні хитрощі, вони щоразу грабували й плюндрували його шатра, що недбала коло них була сторожа, нападали на його обоз, ранили й вбивали його людей,- ніколи без здобичі не вертались до Карге. Велика постала тоді приязнь між Трістаном та Кагерденом, і заприсягли вони бути вірними друзями й побратимами. Ніколи, як розкаже вам ця повість, вони не зламали цього слова.

Одного разу, вертаючись з якогось наскоку, вони розмовляли про рицарство та про слугування дамам; Кагерден раз у раз вихваляв своєму дорогому товаришеві сестру свою Ізольду Білоруку, щиру та вродливу. Якось рано-вранці, ще й сонце не сходило, вартовий з великим поспіхом збіг із башти і побіг по замкових кімнатах, кричачи:

- Сеньйори, ви надто міцно спали! Вставайте, Ріоль іде на нас!

Рицарі й городяни озброїлись і вибігли на вали; глянувши в долину, вони побачили, як виблискують шоломи, мають корогви; усе військо Ріолеве йшло, дотримуючи ладу, на їхній замок. [133]

Герцог Гоель і Кагерден зараз же вишикували перед ворітьми перші лави рицарів. Коли між двома військами було не далі як на вистріл із лука, рицарі стиснули острогами коней і помчали зо списами в руках уперед,- а стріли сипались на них, як квітневий дощ. Трістан і собі озброївся разом з тими, кого вартовий розбудив пізніше. Одягши на себе всю рицарську справу, в пишнім жупані, узьких чоботях з золотими острогами та в панцері, він приладнав шолом до прилбиці, скочив на коня і пустив його вчвал просто на ворожу силу. Він держить щит перед грудьми і голосно гукає: «Карге!» і мчить проти Ріолевого війська. Та й пора вже була: уже люди герцога Гоеля відступили аж до частоколу. Що ж то за любо було подивитись, як падали коні й поранені васали, як тяли й рубали молоді рицарі, як закривавилася під їхніми ногами трава! Кагерден одважно спинився перед усіх: він примітив, що проти нього виїздить хоробрий барон, брат графа Ріоля. Вони зіткнулися з опущеними списами, і нантський рицар зламав свого, не вибивши Кагердена із сідла; а Кагерден загнав своєму супротивникові гострий булат глибоко, аж по самий військовий значок, у бік. Похитнувся той на сідлі, пустився стремен і впав. На братів крик помчав проти Кагердена, пустивши поводи, Ріоль. Але Трістан загородив йому дорогу. Вдарили обидва разом - і Тріс-танів спис зламався йому при руках, а Ріолів, улучивши в груди Трістанового коня, ввійшов у тіло і звалив коня мертвого на траву. Трістан зараз же скочив на рівні ноги і, розмахуючи блискучим мечем, гукнув: [134]

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!