Слава ЗСУ!

- Заходьте ж, сеньйоре, сину Ургана Волохатого; ви великі на зріст і вкриті волоссям так само, як і він, ви зовсім-таки схожі на батька.

Коли він увійшов у гброд, граючися своєю палицею, слуги [159] та стайничі збіглися юрмами і почали цькувати його, як того вовка.

-- Глянь! Глянь! Божевільний! Го-го! Го-го!

Вони кидають на нього камінням, нападають із киями; а він терпить те все, іде далі, підскакуючи, і, коли його б\'ють з лівого боку, він повертається і б\'є праворуч.

Серед сміху та галасу, маючи позад себе шалене стовпище, він дійшов до порога світлиці, де сидів на троні король Марк, а біля нього королева. Він наблизився до дверей, почепив ціпка собі на шию і ввійшов.

Побачивши його, король мовив:

- Оце-то любий товариш до розмови! Хай він підійде ближче.

Його приводять, палиця теліпається в нього на шиї.

- Добридень, друже!

Трістан одповів своїм чудно зміненим голосом:

- Королю, добрий і шляхетний з-між королів, я знав, що, побачивши вас, серце моє розтане з ніжності. Хай бог помагає вам у всіх ділах!

- По що ти прийшов сюди, друже?

- Я прийшов по Ізольду, яку так палко люблю. У мене є сестра, вона теж прийшла зо мною, це прекрасна Брюн-гільда. Королева уже вам набридла, попробуйте цієї: поміняймось, я дам свою сестру, ви мені оддайте Ізольду; я її візьму і вірно вам служитиму.

Король засміявся та й каже до причинного:

- А що ж ти робитимеш із королевою, як я її тобі дам? Куди ти поведеш її? []160]

- Туди, високо, де між небом і землею стоїть мій чудовий скляний палац. Сонце грає в ньому своїм промінням, вітрам не похитнуть його; я понесу королеву в світлицю з кришталю, всю заквітчану трояндами, всю затоплену вранці сонячним сяєвом.

Король та барони кажуть тоді один до одного:

- Оце-то славний дурень, мастак поговорити!

А він сів на килим, ніжно поглядаючи на Ізольду.

- Друже,- мовив Марк,- звідки в тебе надія, що королева хоч погляне на такого потворного блазня, як ти?

- Я маю на те право, королю; я зробив для неї багато подвигів, через неї я й з розуму спав.

- Хто ж ти такий?

- Я Трістан, той, хто так палко кохав королеву, той, хто кохатиме її до сконання.

На це ім\'я Ізольда зітхнула, змінилась в обличчі і гнівно скрикнула:

- Іди пріч! Хто тебе завів сюди? Геть, злий дурню!

Юродивий примітив її гнів:

- Королево Ізольдо,- каже,- чи пам\'ятаєте ви той день, коли я, поранений отруєним списом Моргольта, взявши з собою на море свою арфу, приплив до ваших берегів? Ви мене вигоїли. Невже ви забули про це?

Ізольда одповіла:

- Геть відсіля, дурню, ні твої жарти, ні ти сам мені не до вподоби.

Тут Трістан повернувся до баронів і почав їх гнати до дверей, примовляючи: 161

- Забирайтеся відси, дурні, нехай я віч-на-віч поговорю з королевою. Я ж прийшов сюди милувати її.