Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Іще ніколи збір розвідувальних даних не був таким простим і легким. Шифри, перехоплені АНБ, вводилися в суперкомп’ютер як абсолютно нечитабельні тексти, а буквально за кілька хвилин роздруковувалися у вигляді чітких нешифрованих повідомлень. Секретів більше не залишилося.

Щоб зробити байку про свою неспроможність більш вартою довіри, АНБ стало рішуче виступати проти всіх новинок у галузі програм комп’ютерного шифрування, наполягаючи на тому, що ці програми паралізують їхню роботу й заважають правоохоронцям вчасно хапати злочинців та притягати їх до відповідальності. Правозахисні організації тріумфували, наполягаючи на тому, що АНБ слід узагалі заборонити читати їхні і-мейли. А тим часом промисловість продовжувала штампувати все нові й нові шифрувальні програми. АНБ програло війну — як і планувало. Всесвітній загал користувачів електронною поштою купився на трюк і пошився в дурні. Принаймні, так здавалося.

РОЗДІЛ 5


«Цікаво, куди ж усі поділися? — здивувалася Сюзанна, входячи в порожнє приміщення шифрувального відділу. — Щось не схоже на критичну ситуацію, про яку казав шеф».

2 Цифрова фортеця

Більшість відділів АНБ працювали в повному складі сім днів на тиждень, а в шифрувальному відділі по суботах зазвичай було тихо. За своєю вдачею математики-шифрувальники були затятими трудоголіками; тому було неписане правило, що їхній вихідний — субота, за винятком критичних ситуацій. Зламу -вачі кодів були надто цінним надбанням АНБ, щоб агентство могло дозволити їм «згоріти» на роботі від перевтоми.

Сюзанна йшла через приміщення, а краєчком ока бачила суперкомп’ютер «Транскод» праворуч. Дивно, але гудіння електрогенераторів, розташованих на глибині вісім поверхів, сьогодні видалося якимось зловісним. Вона не любила бути в шифрувальному відділі у вихідні, бо це те саме, що потрапити до клітки з невідомим футуристичним звіром, тому намагалася не затримуватися і швидко пройшла до шефового офісу.

Засклене робоче місце Стретмора, яке колеги називали «акваріумом», розташовувалося нагорі, у кінці вузеньких сходів на тильній стіні шифрувального відділу. Ідучи вгору рифлени-ми східцями, Сюзанна поглянула на товсті дубові двері начальницького кабінету з емблемою АНБ — хижим орлом, що міцно стискає у своїх пазурах древній майстер-ключ, тобто ключ від усіх замків. За цими дверима сидів один із найздібніших і найрозумніших чоловіків, які траплялися їй у житті.

Командир Стретмор, п’ятдесятишестирічний заступник директора оперативного управління, був для Сюзанни як батько. Це він найняв її на роботу, це він зробив АНБ її справжньою домівкою. Коли десять років тому вона прийшла працювати в АНБ, Стретмор очолював дослідницький підрозділ шифрувального відділу, де навчали нових шифрувальників — шифрувальників-чоловіків. Стретмор завжди нетерпимо ставився до фактів зверхнього поводження з новачками, а до єдиної жінки серед персоналу відділу він ставився з підкресленою коректністю. Коли ж його звинувачували у фаворитизмі, то він просто казав правду: Сюзанна Флетчер була одним із найздібніших молодих стажерів, які йому траплялися, і тому він не має наміру втрачати її через чиїсь сексуальні домагання. Один зі старших шифрувальників мав дурість перевірити рішучість Стретмора.

Якось уранці, у перший рік своєї роботи, Сюзанна заскочила до кімнати для відпочинку шифрувального відділу, щоб переглянути декотрі папери. Виходячи, вона побачила на дошці оголошень власне зображення: у ліжку в самих трусиках. Як виявилося, хтось із працівників відсканував фото з порнографічного журналу і примайстрував Сюзаннину голову до чийогось тіла. Вийшло досить-таки переконливо і смішно. Але, на нещастя для зловмисника, Тревору Стретмору було аж ніяк не смішно. За дві години з’явилося його вікопомне розпорядження:

Працівника Карла Остіна звільнено за непристойну поведінку.

І відтоді вже ніхто не чіплявся до неї, бо Сюзанна Флетчер була улюбленим дитям Стретмора.

Але командир навчив поважати себе не лише молодих шифрувальників, а й начальство: іще на початку своєї кар’єри він запропонував кілька нетрадиційних і — як виявилося — дуже ефективних способів проведення розвідувальних операцій. Він мав лячну здатність ігнорувати моральні ускладнення, що незмінно супроводжували ті нелегкі рішення АНБ, і при цьому діяв безжально й рішуче задля загального блага.

Ніхто не мав і найменшого сумніву в тому, що Стретмор любив свою країну. Колеги знали його як патріота, далекоглядного й проникливого фахівця, порядну людину у світі брехні.

За роки, що Сюзанна пропрацювала в АНБ, Стретмор стрімко піднявся з посади голови дослідницького підрозділу шифрувального відділу до заступника всього агентства. Лише одна людина перевищувала рангом командира Стретмора — директор Ле-ланд Фонтейн, таємничий володар палацу загадок: його ніколи ніхто не бачив, чули його час від часу, а боялися — постійно. Вони зі Стретмором рідко бачилися віч-на-віч, а коли вже бачилися, то це було як зіткнення двох титанів. Фонтейн був гігантом із гігантів, та Стретмору, здавалося, було байдуже. Він обстоював перед директором свої ідеї з терплячістю безпристрасного досвідченого боксера. Президент Сполучених Штатів — і той не насмілювався заперечувати Фонтейну так, як це робив Стретмор. Для цього треба було мати політичний імунітет або — у випадку зі Стретмором — політичну байдужість і неупередженість.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!