Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Вхопивши зі стола телефон внутрішнього зв’язку, він набрав номер шифрувального відділу. Та телефон запищав так, наче зв’язок порушено.

Фонтейн роздратовано гепнув слухавку на апарат.

— От зараза! — А потім знову взяв слухавку й набрав номер стільникового телефону Стретмора. Цього разу на лінії почулися гудки.

П’ять гудків. Шість.

Брінкергоф і Мідж мовчки дивилися, як директор походжає туди-сюди на довжину телефонного кабелю, наче тигр на ціпку. Минула ціла хвилина — і Фонтейн аж позеленів від люті.

І знову гепнув слухавкою об телефон.

— Неймовірно! — заволав він. — Шифрувальний відділ ось-ось вибухне, а чортів Стретмор не відповідає на дзвінок!

РОЗДІЛ 98


Гулогот прожогом вискочив із кімнати кардинала Ґуерри на сліпуче ранкове сонце. Кілер прикрив очі й вилаявся — він опинився біля собору в маленькому внутрішньому дворику, огородженому високим кам’яним муром, який слугував ще й західним фасадом вежі Гіральда, та двома парканами з кованого заліза. Ворота були розчинені. За ними виднівся безлюдний майдан. Поодаль бовваніли стіни району Санта-Крус. Бекер ніяк не міг відбігти далеко за такий короткий час. Гулогот обернувся й почав обдивлятися дворик. «Він десь тут! Мусить бути тут!»

Цей дворик, Jardin de los Naranjos, був знаний у Севільї за двадцятьма квітучими апельсиновими деревами. Ці дерева стверджували славу Севільї як батьківщини англійського мармеладу. У вісімнадцятому сторіччі якийсь англійський торговець придбав у севільського собору три дюжини бушелів апельсинів, привіз їх до Лондона, але виявив, що ці плоди такі гіркі, що їх просто неможливо було їсти. Він спробував робити зі шкуринок джем, але йому довелося фунтами додавати до них цукор, щоб хоч до рота їх не гидко було взяти. Отак і з’явився апельсиновий мармелад.

Гулогот рушив крізь апельсиновий гайок, наставивши перед собою пістолет. Дерева були вже старі, і листя на них росло високо. До найнижчих гілок дотягнутися було неможливо, як неможливо було сховатися й за їх тонкими стовбурами. Гуло-гот швидко переконався, що дворик — порожній. І підвів догори голову. Перед ним височіла вежа Гіральда.

Вхід до Гвинтових сходів вежі огороджували мотузок і невеличка дерев’яна табличка. Мотузок висів непорушно. Гулогот зміряв очима вежу заввишки чотириста дев’ятнадцять футів — і відразу ж збагнув, що то абсурдна думка. Хіба ж Бекер такий дурний? Не може бути. Єдині сходи, звиваючись, вели до квадратної кам’яної камери з вузькими щілинами для огляду, і другого виходу звідти не було.

Девід Бекер здолав останні круті сходинки і, похитуючись від утоми, впав у маленьку кам’яну кабінку. Довкола — високі стіни й вузькі оглядові щілини. І жодного виходу.

Сьогодні вранці доля була до Бекера немилосердною. Коли він вискакував із собору у двір, його куртка зачепилася за двері. Тканина зупинила його на ходу, різко кинувши ліворуч, а потім тріснула. І дезорієнтований Бекер, мало не впавши, вилетів у двір під сліпуче сонце. Коли він підвів голову, то побачив, що біжить до сходів. Перестрибнувши через мотузок, він кинувся нагору. А коли збагнув, куди ті сходи ведуть, було пізно.

Тепер він стояв у невеличкій камері, хапаючи ротом повітря й тамуючи біль. Рана в боці палала вогнем.

Крізь отвори в стіні просочувалися вузенькі промені вранішнього сонця. Він обережно зиркнув униз. Чоловік у дротяних окулярах був далеко внизу. Він стояв спиною до Бекера й обдивлявся майдан. Девід змістив тіло перед вузькою щілиною так, щоб краще бачити. «Іди через майдан», — навіював він кілеру.

Тінь Гіральди лежала на майдані, наче велетенська спиляна секвоя. Гулогот придивився до неї, ковзнувши поглядом по всій довжині. На дальньому кінці довгастої тіні виднілися три вузенькі смужки світла, що падало на бруківку майдану крізь оглядові щілини вгорі. В одному з цих чотирикутників щойно показалася людська тінь. Навіть не глянувши на вершечок вежі, Гулогот крутнувся на місці й кинувся до сходів Гіральди.

РОЗДІЛ 99


Фонтейн гепнув кулаком об стіл. Походжаючи залою засідань, він невідривно дивився на вогні, що оберталися під куполом шифровідділу.

— Вимикай, чорти б тебе забрали! Вимикай!

На порозі з’явилася Мідж, вимахуючи свіжою роздруківкою.

— Директоре! Стретмор не може скасувати роботу «Транскоду»!

— Що?! — в унісон охнули Брінкергоф і Фонтейн.

— Він намагався це зробити, сер! — Мідж подала йому звіт. — Аж чотири рази! «Транскод» зациклився на якійсь нескінченній операції!

Попередня
-= 122 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!