Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Тієї самої миті за тридцять ярдів від них, немов заперечуючи огидне й жалюгідне зізнання Стретмора, з «Транскоду» вирвалося несамовите злобне шипіння. То був новий звук — віддалене лиховісне шкварчання, що, наче удав, піднімалося з глибин шахти. Виявилося, що фреон не встиг вчасно добратися до потрібної позначки.

Командир відпустив Сюзанну й обернувся до суперкомп’ютера вартістю два мільярди доларів. Його очі розширилися від жаху.

— Ні! — скрикнув він, вхопившись за голову. — Ні-і-і-і!

Ракета заввишки шість поверхів здригнулася. Спотикаючись і похитуючись, Стретмор зробив кілька кроків до корпусу суперкомп’ютера. А потім упав на коліна — як грішник перед розгніваним богом. Та марно. У нижній частині шахти щойно спалахнули титаново-стронцієві процесори «Транскоду».

РОЗДІЛ 105


Клубок вогню, що мчить угору крізь три мільйони силіконових мікропроцесорів, видає неповторний, нечуваний звук. Тріскотіння лісової пожежі, завивання торнадо, сичання викиду пари з гейзера — усе це змішалося всередині велетенського корпусу, що здригався й вібрував. То був подих диявола, що вирвався із запечатаної порожнини, шукаючи виходу. Стретмор стояв навколішки, немов загіпнотизований моторошним шумом, що підіймався до них із глибин підземелля. Найдорожчий у світі комп’ютер ось-ось мав перетворитися на палаюче пекло вісім поверхів заввишки.

Неквапливо, як в уповільненому кіно, Стретмор знову обернувся до Сюзанни. Вона стояла, заціпенівши, біля дверей шифрувального відділу. Здавалося, її постать мерехтіла у світлі флуоресцентних ламп. «Вона — янгол», — подумав Стретмор, вдивляючись у її очі, шукаючи в них раю небесного, а побачив лише смерть. Смерть віри. Кохання й честь зникли. Фантазія, якою він жив усі ці роки, померла. Ніколи Сюзанна Флетчер не належатиме йому. Ніколи. Несподівана порожнеча, яка його обхопила, була приголомшливою й нездоланною.

Сюзанна поглянула затьмареними очима на «Транскод». І зрозуміла, що на них летить вогняна куля, поневолена в пастці керамічного корпусу. Вона відчула, як ця куля пришвидшується, живлячись киснем, який вивільнювали палаючі мікросхеми. За кілька секунд під куполом шифрувального відділу мало вибухнути вогненне пекло.

Сюзаннин розум підказував, що слід тікати, але смерть Девіда нездоланним тягарем стискала все довкола неї. їй здалося, що вона почула його голос, — він гукав їй і наказував тікати, але ж куди тікати? Шифрувальний відділ перетворився на запечатану гробницю. Але то вже не мало значення: думка про смерть не лякала Сюзанну. Смерть зупинить її біль. І вона з’єднається з Девідом.

Підлога затремтіла так, наче під нею з глибин от-от вирине розлючена морська потвора. А Девідів голос волав: «Тікай, Сюзанно! Тікай!»

Стретмор рушив до неї — його обличчя було мало схожим на те, яке вона звикла бачити. Його холодні сірі очі стали байдужими й позбавленими життя. Той патріот і герой, що жив у її свідомості, помер — і перетворився на вбивцю. Раптом Стретмор знову обхопив її руками й у відчаї притиснув до себе. А потім став цілувати її щоки.

— Пробач мені, — благально промовив він. Сюзанна намагалася вирватися, та Стретмор міцно її тримав.

«Транскод» почав вібрувати, наче ракета на старті. Підлога шифрувального відділу здригалася. Стретмор притиснув до себе Сюзанну ще міцніше.

— Не покидай мене, Сюзанно! Я без тебе не зможу!

Несамовитий напад люті охопив її, і знову почувся Девідів

голос: «Я кохаю тебе! Тікай!» І вона — у нестримному пориві — вирвалася з обіймів Стретмора. Ревіння суперкомп’ютера стало оглушливим. Вогонь уже підступав до вершечку шахти. «Транскод» застогнав, тріскаючись по швах.

Девідів голос указав їй дорогу. Через приміщення шифрувального відділу вона кинулася вгору по вузеньких сходах, що вели до офісу Стретмора. А позаду неї суперкомп’ютер раптом оглушливо гримнув.

Спалахнули й розсипалися останні силіконові мікросхеми — і потужний потік розпеченого повітря пробив верхній кожух башти, підкинувши керамічні уламки на тридцять футів угору. І багате на кисень повітря вмить полинуло з шифровід-ділу в шахту, заповнюючи собою величезний вакуум.

Сюзанна саме добігла до верхнього майданчика і вхопилася за поруччя, коли нездоланний порив вітру вдарив її й розвернув на сто вісімдесят градусів. І саме вчасно — вона встигла побачити заступника директора з оперативної діяльності. Він стояв далеко внизу, біля «Транскоду», не зводячи з неї очей. Довкола нього вирувала буря, але в його очах вона побачила мир та спокій. Його губи ворухнулися і проказали його останнє слово в житті:

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!