Слава ЗСУ!

«Пароль...»

Сюзанна уп’ялася поглядом у літери на панелі. їй ледь вдавалося тримати їх у фокусі зору. На дисплеї під клавіатурою вид-нілося п’ять порожніх віконець. «Це п’ятизначний код», — подумала вона. І відразу ж подумала про неможливість виконати це завдання: вона мала вибрати один із 11 881 376 варіантів. Якщо кожну секунду вводити якийсь варіант, на вгадування піде дев’ятнадцять тижнів...

Коли Сюзанна Флетчер лежала, задихаючись, під клавіатурою, до неї долинув патетично-жалісний командирів голос: «Я кохаю тебе, Сюзанно! Я завжди тебе кохав! Сюзанно, Сюзанно, Сюзанно...»

Вона знала, що він мертвий, однак його голос звучав неустанно і вперто. Знову й знову повторюючи її ім’я.

«Сюзанно... Сюзанно...»

І раптом, в одну швидкоплинну мить моторошно-прохолодної ясності, вона все зрозуміла.

Тремтячи від слабості, Сюзанна дотягнулася до клавіатури і вдрукувала пароль.

SUSAN

І за мить двері ліфта розчинилися.

РОЗДІЛ 108

Ліфт Стретмора опускався швидко. Стоячи в кабіні, Сюзанна жадібно втягувала в легені свіже повітря. Нарешті кабінка зупинилася, і Сюзанна, і досі похитуючись, сперлася об стіну, щоб зберегти рівновагу. Клацнули якісь шестерінки — і ліфт знову зарухався, цього разу — горизонтально. Сюзанна відчула, як кабінка прискорилася й загуркотіла до головного комплексу АНБ. Нарешті вона задзижчала й зупинилася. Розчинилися двері.

Надсадно кашляючи, Сюзанна вийшла до бетонного коридору. Вона побачила, що опинилася в тунелі — вузькому та з низькою стелею. Перед нею проляглася подвійна жовта лінія, що розчинялася десь далеко в темній порожнечі.

«Підземна автострада...»

І Сюзанна непевною ходою рушила тунелем, тримаючись для орієнтації за стіну. За її спиною ковзнули й зачинилися двері ліфта. І знову Сюзанну Флетчер поглинула темрява.

Довкола панувала тиша. Не чулося нічого, окрім слабкого гудіння, що відбивалося у стінах. Гудіння ставало дедалі гучнішим.

Довкола неї наче зачиналася вранішня зоря: темрява розступалася, перетворюючись на сірувату імлу. Стіни тунелю набували обрисів. Зненацька з-за рогу вискочила якась маленька машинка й засліпила жінку світлом своїх фар. Сюзанна мало не впала, позадкувала і притиснулася до стіни тунелю, прикривши очі долонею. Маленький транспортний засіб швидко промайнув повз неї, війнувши поривом повітря.

Та не минуло й секунди, як почувся оглушливий виск гуми об бетонну долівку. Гудіння знову наблизилося до Сюзанни, тільки тепер — із протилежного боку. І за кілька секунд перед нею зупинилася маленька машинка.

— Міс Флетчер! — вигукнув хтось спантеличено.

Сюзанна витріщилася на смутно знайому постать за кермом

електричного гольф-мобіля.

— Господи! — охнув чоловік на водійському сидінні. — Як ви почуваєтеся? Ми вже подумали, що ви загинули!

Сюзанна безтямно втупилася в нього поглядом.

— Я Чед Брінкергоф! — гукнув чоловік, оглядаючи шифрувальницю, що мала вигляд контуженої людини. — Персональний помічник директора.

У Сюзанни голова йшла обертом, тож вона тільки й змогла слабко пхикнути:

— «Транскод»...

Брінкергоф кивнув.

— Із «Транскодом» усе зрозуміло! Сідайте!

Промінь фар гольф-мобіля застрибав бетонними стінами.

— У головному банку даних — вірус, — видав новину Брінкергоф.

— Я знаю, — почула Сюзанна власний шепіт.

— Нам потрібна ваша допомога.

Сюзанна ледь стримувала сльози.

— Стретмор... він...

— Ми в курсі, — відказав Брінкергоф. — Він обійшов «Лабети».

— Так... а ще... — У Сюзанниному горлі застрягли слова: «А ще він убив Девіда!»

Брінкергоф поклав руку на плече жінки, намагаючись її заспокоїти.

— Ми майже приїхали, міс Флетчер. Тримайтеся.

Швидкісний гольф-мобіль фірми «Кенсінґтон» звернув за ріг і, різко пригальмувавши, зупинився. Напроти виднівся тьмяно освітлений червоними напільними лампами коридор, що йшов паралельно тунелю.

— Ходімо, — сказав Брінкергоф, допомагаючи Сюзанні зійти. І повів її коридором. Сюзанна ступала за ним, як у тумані.

Викладений кахлями прохід круто пішов униз. Сюзанна вчепилася за поруччя й пішла слідком за Брінкергофом. Повітря ставало дедалі прохолоднішим. Вони йшли, не зупиняючись.

Тунель поступово звужувався. Позаду них почулося відлуння кроків — то була сильна і впевнена хода. Кроки звучали дедалі гучніше. Брінкергоф та Сюзанна зупинилися й обернулися.

До них широкими кроками наближався чорний велетень. Сюзанна ніколи раніше його не бачила. Чоловік наблизився і пришпилив її своїм пронизливим поглядом.