Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Діаграма перед ними нагадувала мішень. У центрі розташовувався червоний круг із написом «Інформація». Навколо нього з’явилися п’ять концентричних кіл різної товщини та різного кольору. Найдальше зовнішнє коло було блідим, майже прозорим.

— Ми маємо п’ять рівнів захисту, — пояснив Джабба. — «Головний бастіон», два комплекти пакетних фільтрів для протоколу пересилки файлів, Х-одинадцять, тунельний блок, і, зрештою, авторизаційне вікно на основі електронної пошти підвищеної секретності, щойно запозичене з проекту «Трюфель». Отой зовнішній щит, якого майже не видно, — це «бастіон», котрий зазнає нападів. Він практично зник, його майже немає. Упродовж години за ним підуть у небуття і решта щитів захисту. І після цього увесь світ хлине до нашого банку даних. Кожен біт інформації, що зберігається в АНБ, стане доступним кожному охочому.

Фонтейн уважно вдивлявся в діаграму, повільно закипаючи.

Брінкергоф слабенько проскиглив:

— Невже цей хробак і справді здатен відімкнути банк нашої інформації для всього світу?

— Створити такого хробака було для Танкадо, наче раз плюнути, — відрубав Джабба. — «Лабети» були нашим надійним рятівником. Стретмор висадив його в повітря разом із «Транс-кодом».

— Це акт агресії, — прошепотів Фонтейн, і в голосі його вперше прозвучала нервозність.

Джабба похитав головою.

— Узагалі-то я не певен, що Танкадо намірявся зайти так далеко. Маю підозри, що він збирався бути увесь час на зв’язку, щоб у будь-який момент зупинити цього хробака.

Фонтейн поглянув на екран і побачив, що перший із п’яти рівнів захисту зник.

— Перший «бастіон» спікся! — скрикнув один технар із тильної частини кімнати. — Тепер нападу зазнає другий щит!

— Мусимо вимикати струм, — пришпорив Джабба. — Судячи з цієї ВР, ми маємо хвилин сорок п’ять, не більше. А вимкнення електрики — складний процес.

І це було правдою. Банк даних АНБ був спроектований таким чином, що він гарантовано не міг залишитися без електропостачання: чи то внаслідок інциденту, чи в результаті нападу. Глибоко під землею в залізобетонних контейнерах розташовувалися численні аварійні кабелі для телефонів та генераторів, а на додаток до генеруючих потужностей у самому комплексі АНБ існувало багато додаткових аварійних підводів від головних громадських електромереж. Тому вимкнення живлення передбачало складну процедуру підтверджень і протоколів — набагато складнішу, аніж, скажімо, запуск ядерної ракети з підводного човна.

— Якщо поспішатимемо — то встигнемо, — зазначив Джабба. — На вимикання струму вручну потрібно приблизно півгодини.

Та Фонтейн і досі втуплювався в екран, вочевидь, зважуючи свої варіанти.

— Директоре! — вибухнув Джабба. — Коли ці захисні фільтри впадуть, то кожен власник комп’ютера у світі матиме доступ до документів із найвищим грифом секретності! Я маю на увазі документи державного значення! Звіти про таємні операції! Списки закордонних агентів! Імена й місцезнаходження всіх свідків, охоплених федеральною програмою захисту! Підтвердження кодів запуску! Ми мусимо вирубати струм! Негайно!

Та на директора це, здавалося, не справило належного враження.

— Мусить бути ще якийсь вихід.

— Так! — досадливо випалив Джабба. — Ясна річ, існує! Код-убивця! Та, якимось чином, єдиний тип, хто його знав, взяв собі та й помер!

— А як стосовно «грубої сили»? — бовкнув Брінкергоф. — Чи не зможемо ми вгадати цей код?

Джабба благально скинув руки.

— Заради всього святого! Коди-вбивці — як шифр-ключі! Вони — довільні! їх неможливо просто так взяти й угадати! Але якщо ви за наступні сорок п’ять хвилин збираєтеся надрукувати шістсот трильйонів варіантів, то будь ласка — починайте!

— Код-убивця — в Іспанії, — слабким голосом зазначила Сюзанна.

Усі, хто стояв на подіумі, обернулися до неї. Вона вперше за довгий час обізвалася.

Сюзанна поглянула на них тьмяними очима.

— Танкадо віддав його, коли помирав.

Усі заклякли, не знаючи, що сказати.

— Цей пароль... — Сюзанна затремтіла, але заговорили далі: — Командир Стретмор послав одну людину, щоб його знайти.

— Ну і?.. — з нетерпінням у голосі поцікавився Джабба. — Цей чоловік Стретмора — він знайшов пароль?

Сюзанна намагалася стриматися, та сльози хлинули з її очей.

— Так, — стримуючи ридання, відповіла вона. — Здається, знайшов.

РОЗДІЛ 111


Раптом у центрі управління пролунав оглушливий зойк: «Акули!» То кричала Соші.

Джабба крутнувся й поглянув на візуальну репрезентацію. Із зовнішнього боку концентричних кіл з’явилися дві тонкі лінії. Вони скидалися на сперматозоїдів, що намагаються проникнути до яйцеклітини.

Попередня
-= 134 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!