Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Ми слідкували з міні-автобуса з відстані п’ятдесят ярдів. Ліквідація пройшла гладенько. Гулогот, безперечно, був знавцем своєї справи. Та відразу ж після цього ситуація зіпсувалася й пішла не так, як планувалося в наказі. З’явилася якась компанія. І Гулогот так і не роздобув отой предмет.

Фонтейн кивнув. Ці агенти вийшли з ним на зв’язок, коли він був у Південній Америці, і попередили про зрив планів,

тому директору довелося перервати свій візит і повертатися до Вашинґтона.

У розмову втрутився Коліандер:

— Ми постійно стежили за Гулоготом — як ви й наказували. Але він навіть не зробив спроби потрапити до моргу. А натомість пішов по сліду якогось іншого чоловіка. Той тип видавався пересічною особою. У куртці та краватці.

— Пересічною? — задумливо перепитав Фонтейн. То було дуже схоже на гру, яку грав Стретмор — хитромудро тримав АНБ у невіданні.

— Виходять із ладу фільтри FTP! — вигукнув технік.

— Нам потрібен той предмет, — наполягав Фонтейн. — Де тепер Гулогот?

Сміт поглянув через плече.

— Ну... узагалі-то... із нами, сер.

Фонтейн полегшено зітхнув.

— Де саме?

То була найкраща новина з усіх, які він почув за увесь день.

Сміт простягнув руку до об’єктива камери, щоб навести різкість. А потім повернув камеру й показав два обм’яклі тіла біля стінки міні-автобуса. Обидва були непорушні. Один був великий чоловік у дротяних окулярах, а другий — молодик із кучмою темного волосся та закривавленою сорочкою.

— Гулогот — це той, що зліва, — пояснив Сміт.

— Гулогот — мертвий? — суворо спитав директор.

— Так, сер.

Фонтейн знав, що час для пояснень ще не настав. Він поглянув на стінний екран, де поступово слабнули й тоншали захисні щити банку даних.

— Агенте Сміт, — чітко й повільно проказав він. — Де той предмет? Він мені потрібен.

На обличчі Сміта з’явився дурнувато-винуватий вираз.

— Сер, ми і досі й гадки не маємо, що то за предмет. Ми мали дізнатися про нього з розвитком справи. У відповідності з принципом службової необхідності.

РОЗДІЛ 114


— От і дізнайтеся! І знайдіть його! — наказав Фонтейн.

Директор роздратовано спостерігав на нечіткій картинці, як агенти обшукували два обм’яклі тіла, намагаючись знайти список довільних цифр та літер.

Джабба побілів, як крейда.

— О Господи, вони не можуть знайти його! Нам гаплик!

— Відмова фільтрів FTP! — знову заволав голос. — Оголилася третя лінія оборони!

І знову в приміщенні зчинився гармидер. Усі бігали й метушилися.

А на передньому екрані коротко стрижений агент підняв угору руки — здаюсь, мовляв.

— Сер, тут немає пароля. Ми обшукали обох чоловіків. Кишені, одяг, гаманці. Узагалі ніяких ознак пароля. Гулогот носив на собі комп’ютер типу «Монокль» — так ми і його перевірили. Схоже, він жодного разу не передав нічого і близько схожого на довільні символи — тільки список ліквідованих.

— Чорт забирай! — просичав Фонтейн, уперше втративши самовладання. — Він має там бути! Продовжуйте пошуки!

Джаббі достатньо було того, що він побачив: Фонтейн ризикнув — і програв. І Джабба спробував взяти ситуацію у свої руки. Велетень начальник підрозділу безпеки комп’ютерних систем злетів із подіуму, наче вихор із гори. І пронісся крізь армію своїх підлеглих, вигукуючи накази.

— Забезпечити доступ до допоміжних рубильників! Розпочати їх вимкнення! Виконувати без зволікань!

— Ми не встигнемо! — заверещала Соші. — Нам потрібно півгодини. Поки ми вимкнемо струм, буде надто пізно!

Джабба розтулив був рота, щоб відповісти, але його перервав зболений крик, що пролунав із тильної частини кімнати.

Усі обернулися. Сюзанна Флетчер, що сиділа, скоцюрбившись ззаду кімнати, раптом встала зі свого стільця, наче привид. Її обличчя було бліде, а очі завмерли стоп-кадром, втупившись у Девіда Бекера, який сидів, скривавлений і непорушний, опертий спиною об стінку автобуса.

— Ви вбили його! — заверещала вона. — Ви його вбили! — Спотикаючись, вона рушила до зображення на екрані, простягаючи до нього руки. — Девіде...

Усі сконфужено дивилися на екран, а Сюзанна, квилячи, йшла до екрана й не зводила очей із зображення Девідового тіла.

— Девіде! — видихнула вона, тупцюючи до екрана. — О Девіде, як же вони посміли...

Фонтейн розгубився.

— Ви знаєте того чоловіка?

Проходячи повз подіум, Сюзанна непевно хитнулася. Зупинившись за кілька футів перед величезною проекцією, вона втупила в неї погляд, приголомшена та заціпеніла, раз по раз повторюючи ім’я чоловіка, якого кохала.

Попередня
-= 136 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!