Слава ЗСУ!

— Тобі приємно буде почути, — сказав Девід, намагаючись змінити тему розмови, — що коли я летів додому, то зателефонував президенту університету.

Сюзанна з надією поглянула на нього.

— Скажи, що ти відмовився від посади завкафедри.

Девід кивнув.

— Із наступного семестру я повертаюся до аудиторії.

Сюзанна полегшено зітхнула:

— Туди, де твоє справжнє місце.

Девід ніжно всміхнувся.

— Так, мабуть, Іспанія нагадала мені, що в житті найважливіше.

— Знову розбиватимеш серця наївних першокурсниць? — спитала Сюзанна, цьомкнувши Девіда в шию. — Що ж, принаймні матимеш час допомогти мені з редагуванням мого рукопису.

— Твого рукопису?

— Так. Я вирішила опублікувати його.

— Опублікувати? — перепитав Девід із сумнівом. — Опублікувати що?

— Декотрі з моїх ідей стосовно протоколів перемінних фільтрів та квадратичної остачі.

Девід удавано простогнав.

— Це буде бестселер — однозначно!

Сюзанна розсміялася.

— Ось побачиш!

Він понишпорив рукою в кишені свого халата й витягнув звідти якийсь маленький предмет.

— Заплющ очі. Я дещо для тебе маю.

Сюзанна заплющила очі.

— Хочеш, здогадаюся? Вульгарний золотий перстень, геть увесь вкритий латинськими прислів’ями?

— Ні, — хихикнув Девід. — Я змусив Фонтейна відіслати той перстень на батьківщину Танкадо. — Він узяв Сюзанну за руку і щось надів на її палець.

— От брехун! — розсміялася Сюзанна, розплющуючи очі. — Я так і знала...

Вона замовкла на півслові.

Перстень на її пальці був зовсім не перснем Танкадо. То була платинова обручка з великим діамантом.

Сюзанна аж охнула від несподіванки.

Девід зазирнув їй у вічі.

— Заміж за мене підеш?

У Сюзанни перехопило дух. Вона поглянула спочатку на нього, а потім — на перстень. У її очах з’явилися сльози.

— О Девіде... не знаю, що й сказати.

— Тоді скажи «так».

Сюзанна відвернулася. Вона мовчала.

Девід чекав.

— Сюзанно Флетчер, я вас кохаю. Виходьте за мене заміж.

Сюзанна підвела голову. Її очі повнилися слізьми.

— Вибач, Девіде... — прошепотіла вона. — Я... я не можу...

Чоловік ошелешено дивився на неї, намагаючись уловити

в очах Сюзанни грайливий відблиск. Та не побачив.

— С-Сюзанно... — спитав він, затинаючись. — Я... Я не розумію.

— Я не можу вийти за тебе заміж, — повторила Сюзанна. — Не можу. — Вона відвернулася. Її плечі затремтіли, і вона затулила обличчя руками.

Девід був приголомшений.

— Але ж, Сюзанно... Я думав, що... — Він узяв її за плечі й повернув до себе. І все зрозумів. Сюзанна Флетчер не плакала. Її трусило від істеричного сміху.

— Я не вийду за тебе заміж! — скрикнула вона, сміючись, і накинулася на Девіда з подушкою. — Не вийду, доки не поясниш мені, що таке «без воску»! Інакше я просто здурію!

ЕПІЛОГ

Кажуть, що смерть робить усе чітким і зрозумілим; і тепер Токуген Нуматака збагнув, що це правда. Стоячи над труною на митниці Осаки, він відчув щем, якого раніше ніколи не знав. Релігія його батьківщини навчала про цикли в навколишньому світі, про взаємопов’язаність життя, але Нуматака ніколи не мав часу для релігії.

Митники передали йому конверт із документами на всиновлення та свідоцтвом про народження.

— Ви — єдиний із живих родичів цього хлопця, — сказали вони. — Нам непросто було вас знайти.

Пам’ять Нуматаки занурилася на тридцять два роки в минуле, повернувшись у ту дощову ніч, до тієї шпитальної палати, де він покинув свою дитину-каліку та дружину при смерті. Він зробив це в ім’я менбоку — честі, від якої лишилася слабка примара.

До паперів додавався золотий перстень із вигравіруваними словами, яких Нуматака не зрозумів. Та йому було байдуже, бо слова для нього не мали значення. Він покинув свого єдиного сина. А тепер доля жорстоко возз’єднала їх...

БРАУН Ден Цифрова фортеця

Головний редактор С. С. Скляр Відповідальний за випуск К. В. Шаповалова Редактор С. С. Скляр Художній редактор Т. М. Коровіна Технічний редактор А. Г. Верьовкін Коректор О. О. Старова

Підписано до друку 16.12.2010. Формат 84x108/32. Друк офсетний. Гарнітура «Міпіоп». Ум. друк. арк. 21,84. Наклад 10000 пр. Зам. № 0-1301.