Слава ЗСУ!

— Які ми маємо варіанти дій? — обережно поцікавилася Сюзанна. Вона чудово знала, що відчайдушні ситуації вимагали відчайдушних рішень — навіть в Агентстві національної безпеки.

— Ми не можемо його ліквідувати — якщо ви це маєте на увазі.

Саме це Сюзанна й мала на увазі. За роки, проведені в АНБ, вона багато чула про непрямі зв’язки агентства з найдосвідче-нішими вбивцями у світі. То були найманці, до чиїх послуг вдавалися розвідувальні служби, щоб виконати брудну роботу.

Стретмор похитав головою.

— Танкадо надто розумний, щоб залишити нам такий варіант дій.

Сюзанна мимоволі відчула полегшення.

— Він під захистом?

— Не зовсім.

— Значить переховується?

Стретмор стенув плечима.

— Танкадо поїхав із Японії. І має намір телефонічно перевіряти ставки учасників аукціону. Але ми знаємо, де він.

— І ви не збираєтеся вживати заходів?

— Ні, не збираємося. Бо він перестрахувався. Танкадо передав копію пароля анонімній третій особі на випадок, коли з ним щось трапиться.

«Ще б пак, — із захватом подумала Сюзанна. — Ангел-хоронитель».

— Наскільки я розумію, коли з Танкадо щось трапиться, ця третя особа продасть пароль?

— Гірше. Хто-небудь нападає на Танкадо — і його партнер відразу ж оприлюднює пароль.

Сюзанна спантеличено поглянула на Стретмора.

— Його партнер оприлюднить пароль?

Начальник кивнув.

— Розмістить його в Інтернеті, опублікує в газетах і розклеїть на білбордах. Іншими словами, подарує його всьому світу.

Жінка не вірила в те, що чула.

— Тобто — безкоштовне завантаження?

— Саме так. Танкадо поміркував і вирішив, що коли помре, то гроші йому не знадобляться — чому б тоді не зробити всьому світу прощальний подарунок?

Запала довга тиша. Сюзанна глибоко й часто дихала, наче намагалася всотати моторошну правду: «Енсей Танкадо створив незламний алгоритм. І взяв нас у заручники».

Вона підхопилася зі стільця й рішуче мовила:

— Ми мусимо зв’язатися з Танкадо! Я впевнена, що ми знайдемо спосіб переконати його не оприлюднювати пароль! Запропонуємо йому суму, втричі більшу за найбільшу пропозицію на аукціоні! Реабілітуємо його чесне ім’я! Зробимо все, що треба!

— Надто пізно, — відповів Стретмор. І глибоко зітхнув: — Сьогодні вранці Енсея Танкадо знайшли мертвим у Севільї.

РОЗДІЛ 8

Двомоторний «Лірджет-60» торкнувся розпеченої сонцем злітно-посадкової смуги. Напівпустельний ландшафт іспанської Нижньої Естремадури замиготів розмитою плямою за вікном літака, а потім уповільнився й поповз, як слимак.

— Містере Бекер! — протріскотів гучномовець. — Ми прибули.

Бекер устав і потягнувся. Відсунувши клямку горішньої камери для поклажі, він пригадав, що багажу в нього не було. Перед відльотом він не мав часу збирати речі. Але то не мало значення: йому обіцяли, що подорож буде недовгою — туди й назад.

Двигуни поступово знижували оберти, і літак, повільно закотившись до порожнього ангара напроти головного термінала, сховався від сонця. За мить з’явився пілот і розчинив дверцята. Бекер залпом випив залишки журавлинового соку, поставив склянку в бар і схопив свій піджак.

Пілот видобув зі свого льотного костюму товстий коричневий конверт.

— Мені наказали передати вам оце. — І віддав Бекеру конверт, на якому синім було написано:

РЕШТИ НЕ ТРЕБА

Девід помацав товстий стос червонуватих купюр.

— Що це, в біса...

— Мабуть, місцева валюта, — пояснив пілот байдужим голосом.

— Знаю, що валюта, — відказав Бекер і затнувся. — Але ж... Тут забагато... Мені треба лише на таксі. — Він швидко подумки конвертував отриману суму. — А тут грошей на тисячі доларів!

— Я просто виконую наказ, сер. — І пілот повернувся назад до кабіни. Дверцята ковзнули й зачинилися.

Бекер спантеличено витріщився спочатку на літак, а потім на гроші у своїй руці. Трохи постоявши в порожньому ангарі, він засунув конверт до нагрудної кишені сорочки, перекинув піджак через плече й попрямував через злітну смугу. «Дивний початок», — подумки відзначив він. І відразу ж викинув цю думку з голови. Якщо поталанить, то він швидко впорається і ще й врятує для себе частину подорожі із Сюзанною до «Кам’яної садиби».

«Туди й назад, — сказав він собі. — Туди й назад».

Та не так сталося, як гадалося.

РОЗДІЛ 9

Інженер системної безпеки Філ Картукян хотів заскочити до шифрувального відділу на хвильку, щоб забрати декотрі папери, які він забув там учора. Та не так сталося, як йому гадалося.