Слава ЗСУ!

Перетнувши приміщення відділу й увійшовши до лабораторії системної безпеки, він відразу ж відчув: щось не так. За комп’ютерним терміналом, який безперервно показував на монітор внутрішні процеси в «Транскоді», нікого не було, а монітор був вимкнений.

— Агов! — гукнув Картукян.

Тиша. У лабораторії було чисто, як в аптеці, — наче там нікого не було вже багато годин.

Картукяну було лише двадцять три, він щойно влаштувався на роботу до підрозділу системної безпеки, але молодий фахівець добре засвоїв те, чому його навчали, і чудово знав заведений порядок: у шифрувальному відділі завжди чергував інженер із системної безпеки, особливо по суботах, коли в шифрувальників був вихідний. Тому він відразу ж увімкнув монітор і обернувся до розкладу чергування, що висів на стіні.

— Хто сьогодні чергує? — вигукнув він, проглядаючи список

прізвищ. Згідно з розкладом, минулого вечора на подовжену зміну мав заступити новачок на прізвище Зайденберґ. Картукян оглянув порожню лабораторію й нахмурився. — Куди ж, у біса, подівся цей салага? /

Спостерігаючи, як миготить, вмикаючись, монітор, Карту-кян подумав: «А чи знає Стретмор, що в лабораторії нікого немає?» Ідучи сюди, він помітив, що робоча кабінка начальника запнута шторами, і це означало, що шеф на місці, — таке часто траплялося по суботах. Стретмор виклопотав для шифрувальників відпочинок хоча б раз на тиждень, але сам, здавалося, працював триста шістдесят п’ять днів на рік.

Одне Картукян знав напевне: якщо Стретмор дізнається, що в лабораторії системної безпеки нікого немає, салага Зайден-берґ лишиться без роботи. Картукян кинув погляд на телефон і подумав — а чи не зателефонувати молодому технарю і врятувати його: серед інженерів-системників існувало неписане правило підстраховувати один одного. У шифрувальному відділі інженери систем безпеки вважалися людьми другого сорту, і їм постійно доводилося захищати свої права в сутичках із «панами». Ні для кого не секрет, що шифрувальники були «сюзеренами» в цьому багатому маєтку вартістю в мільярди доларів. А «васалів»-системників терпіли лише тому, що ті забезпечували безперебійну роботу їхніх дорогих цяцьок.

Картукян відкинув сумніви і вхопив слухавку. Але так і не доніс її до вуха. Зиркнувши на монітор, він зупинився, як укопаний. Його погляд прикипів до екрана. Неквапом, як в уповільненому кіно, він поклав слухавку і, роззявивши рота, витріщився на досі не бачену химерну картину.

За вісім місяців своєї роботи в підрозділі системної безпеки Філу Картукяну не доводилося бачити нічого, окрім двох нулів, у тому полі «Транскоду», де позначалися години. І сьогодні він побачив дещо вперше.

Витрачений час: 15:17:21

«П’ятнадцять годин і сімнадцять хвилин?! — аж захлинувся він. — Цього не може бути!»

Картукян перезавантажив екран, молячи Бога, щоб цього разу він запрацював як слід. Та коли монітор ожив, він мав такий самий вигляд.

По спині молодого інженера пробіг холодок. Системники шифрувального відділу мали лише одне завдання: пильнувати «Транскод» від вірусів.

Картукян знав, що п’ятнадцять годин безперервної роботи над файлом могло означати лише одне: комп’ютер інфікований. До «Транскоду» потрапив заражений файл, і тепер він руйнує програми. Професійна підготовка молодого інженера спрацювала миттєво: він відразу ж забув, що в лабораторії нікого не було і що монітор був вимкнений. Тепер це не мало значення. Він зосередився на поточній проблемі — «Транскод». Відразу ж вивівши на екран список усіх файлів, що були введені в суперкомп’ютер впродовж останніх двох діб, він почав перевіряти його.

«Як же інфікований файл примудрився проскочити? — подумав він. — Невже захисні фільтри пропустили його?»

Як запобіжний захід кожен файл, що вводився до «Транскоду», мав пройти крізь те, що називалося «Лабети», — низку потужних схемотехнічних шлюзів, пакетних фільтрів і програм-дезінфікаторів, що перевіряли вхідні файли на наявність у них вірусів та потенційно небезпечних підпрограм. Файли з програмами, позначеними «невідома», відразу ж усувалися. їх згодом перевіряли вручну. Час від часу «Лабети» не пропускали абсолютно безневинні файли на тій підставі, що вони містили ще не знайомі фільтрам програми. Тоді підрозділ системної безпеки вручну ретельно перевіряв і тільки після підтвердження чистоти файла пускав його в обхід «Лабетів» прямо до «Транскоду».

Комп’ютерні віруси такі самі розмаїті, як і віруси живі. Як і їхні природні аналоги, комп’ютерні віруси мають одну мету: увійти до базового організму — наприклад, до такого, як «Транскод», — і розмножуватися.