Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Ні, сер, — знітилася Сюзанна. — Річ не в тім, що...

— Річ саме в тім. — Він розсміявся. — Девід Бекер — добрий чолов’яга. Тримайтеся за нього.

— Дякую, сер.

У голосі шефа бриніли суворі нотки.

— Сюзанно, я телефоную вам тому, що ви мені потрібні тут. Негайно.

Жінка спробувала зосередитися.

— Але ж сьогодні субота, сер. Зазвичай ми в суботу...

— Знаю, — спокійно перервав її він. — Але виникла критична ситуація.

Сюзанна напружилася. «Критична ситуація?» їй іще ніколи не доводилося чути таких слів із вуст командира Стретмора. «Критична ситуація?» У шифрувальному відділі? Вона навіть уявити собі таке не могла.

— Т-т-так, сер, — відповіла вона й на мить замовкла. — Я приїду якомога скоріше.

— Прошу не затримуватися, — сказав Стретмор і поклав слухавку.

«Було погано, а стало іще гірше», — подумала Сюзанна, спускаючись униз.

Невдовзі вона дізнається, що трапилося.

А Девід Бекер із висоти тридцяти тисяч футів із нещасним виглядом розглядав гладеньку поверхню океану крізь маленьке овальне віконце літачка «Лірджет-60». Вести телефонні розмови на борту літака заборонили, тож він не мав жодної можливості зателефонувати Сюзанні.

«Що я тут, у біса, роблю?» — невдоволено пробурчав він собі під ніс. Та відповідь була напрочуд простою — є люди, котрим просто не можна відмовити.

— Містере Бекер, — затріскотів гучномовець. — За півгодини прибуваємо.

Бекер похмуро кивнув незнайомому голосу. «Чудово». Запнувши шторку віконця, він спробував заснути. Та ніяк не міг відігнати думки про Сюзанну.

РОЗДІЛ з


Сюзаннин «вольво» зупинився біля високого сітчастого паркану з колючого дроту. Молодий охоронець підійшов до авто й поклав руку на дах.

— Я й сама не думала. — Жінка нахилилася до параболічного мікрофона. «Сюзанна Флетчер», — чітко вимовила вона. Комп’ютер негайно підтвердив частотні характеристики її голосу; двері клацнули й відімкнулися. Сюзанна ввійшла всередину.

Охоронець із неприхованим захватом провів поглядом Сюзанну, коли та рушила далі по проходу. Він помітив, що її проникливі карі очі сьогодні трохи сумні, але на щоках палав свіжий рум’янець, а золотаво-каштанове волосся, що спадало на плечі, було наче щойно висушене й укладене феном. За нею линув легенький запах спеціальної присипки для волосся. Охоронець ковзнув очима вниз, вздовж її тендітного стану до білої блузки, крізь яку ледь проглядала вузенька смужечка бюстгальтера, а потім — до спідниці кольору хакі завдовжки до коліна. І нарешті зупинив свій погляд на ногах. Ногах Сюзанни Флетчер.

«Якось не віриться, що ці ноги належать дівчині, чий розумовий коефіцієнт сягає сто сімдесят одиниць», — подумав охоронець.

Він довго дивився їй услід, а коли Сюзанна щезла з виду, скрушно похитав головою.

Дійшовши до кінця тунелю, жінка вперлася в округлі склепінчасті двері з написом величезними літерами: «ШИФРУВАЛЬНИЙ ВІДДІЛ».

Вона зітхнула, простягнула руку до ніші з клавіатурою й набрала свій п’ятизначний пін-код. Через кілька секунд дванадця-титонна сталева плита почала обертатися. Сюзанна намагалася сконцентруватися, але думки вперто поверталися до НЬОГО.

До Девіда Бекера. До єдиного чоловіка, якого вона по-справжньому кохала. Наймолодший професор Джорджтаунського університету й блискучий фахівець з іноземних мов, він був мало не знаменитістю в науковому світі. Маючи вроджену ейдетичну пам’ять та любов до лінгвістики, Девід опанував шість азійських мов, а також іспанську, французьку та італійську. На його університетських лекціях з етимології та лінгвістики яблуку ніде було впасти, і він незмінно затримувався допізна, щоб відповісти на зливу запитань. Девід промовляв впевнено й з ентузіазмом, неначе й не помічав захоплених поглядів молодих студенток, вражених його талантом.

Девід був смаглявим і кремезним чоловіком тридцяти п’яти років, мав зелені очі, гострий погляд і такий само гострий розум. Його масивне підборіддя та правильні риси обличчя здавалися Сюзанні викарбуваними з мармуру. При зрості понад шість футів Девід рухався на майданчику для гри у сквош швидше за будь-кого зі своїх колег. Легко перемігши свого опонента, він зазвичай охолоджувався, встромивши голову у фонтанчик для питної води і змочуючи свою густу чорну чуприну. А потім, і досі з мокрим волоссям, частував переможеного фруктовою газировкою та бубликом.

Як і всі молоді професори, Девід отримував в університеті скромну платню. Час від часу він заробляв додаткові гроші перекладами для державних установ у Вашингтоні та його околицях, коли йому треба було сплатити за продовження членства у сквош-клубі чи перетягнути свою стару ракетку фірми «Данлоп». Саме під час такого приробітку він і познайомився із Сюзанною.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!