Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Стретмор рвучко зачинив холодильник і невимушено поглянув на Картукяна.

— Це ви про оперативний монітор?

На обличчі інженера відбилося спантеличення.

— Ви хочете сказати, що теж бачили оте?

— Звісно. Комп’ютер працює майже шістнадцять годин, якщо я не помиляюся.

Картукян знітився.

— Так, сер, майже шістнадцять годин. Але це ще не все, сер. Я здійснив тест на віруси і здобув досить дивний результат.

— Та невже? — невимушено спитав Стретмор. — І що ж то?

Сюзанна, вражена самовладанням шефа, заворожено спостерігала, як Картукян пояснює, час від часу затинаючись:

— «Транскод» обробляє щось дуже просунуте. Фільтри ще ніколи не мали справи ні з чим подібним. А що, як у нього потрапив вірус.

— Вірус? — перепитав Стретмор із відтінком поблажливості. — Філе, я ціню вашу турботу, справді ціню. Але ми з міс Флетчер перевіряємо нову діагностичну програму, дуже складну й просунуту. Я б вас про це попередив, але не знав, що ви сьогодні чергуєте.

Інженер-системник спробував вийти із ситуації з найменшими втратами.

— Я помінявся з новачком і на вихідний заступив на його зміну.

Стретмор підозріло примружився.

— Дивно. Вчора я з ним розмовляв. І наказав йому не приходити. Але він нічого не сказав мені про те, що помінявся своєю зміною.

Картукян відчув, як до горла підступає клубок. Запала напружена тиша.

— Що ж, — зітхнув Стретмор, — схоже, сталася прикра накладка. — Поклавши руку на плече Картукяну, він провів його до дверей. — Є один плюс у цій ситуації: вам не доведеться тут залишатися. Ми з міс Флетчер будемо тут цілий день. І триматимемо оборону. А ви йдіть і насолоджуйтеся вихідним.

Картукян не вгавав:

— Сер, мені й справді здається, що нам слід перевірити...

— Філе, — повторив Стретмор, цього разу дещо суворішим тоном. — 3 «Транскодом» усе гаразд. Якщо ваш тест виявив щось дивне, то через те, що це ми ввели його в комп’ютер.

А тепер вибачте... — Стретмор очікувально замовк, даючи інженеру можливість зрозуміти, що його час вичерпався.

«Діагностика! Яка там довбана діагностика! — бурмотів невдо-волено Картукян, сидячи в себе в лабораторії системної безпеки. — Що ж це за циклічна функція така, з якою три мільйони процесорів не можуть впоратися ось уже шістнадцять годин? Може, повідомити про це начальника підрозділу? Бісові шифрувальники. Не розуміють важливості безпеки систем!»

У голові Картукяна залунала присяга, яку він дав, приступаючи до роботи в підрозділі системної безпеки. Він поклявся увесь свій досвід, знання та інтуїцію скеровувати на захист комп’ютерного устаткування АНБ вартістю в мільярди доларів.

«Інтуїція ще ніколи не підводила мене. Не треба бути екстрасенсом, щоб побачити, що це ніяка не діагностика!» — пирхнув він і, переконаний у власній правоті, підвівся, широким кроком пішов до термінала й увімкнув повний набір програм для перевірки систем «Транскоду».

— Ваша дитинка захворіла, командире, — пробурчав він. — Ви не довіряєте моїй інтуїції? Я роздобуду вам предметний доказ».

РОЗДІЛ 20


Насправді громадська клініка охорони здоров’я — перебудована початкова школа — мало скидалася на шпиталь. То була довгаста одноповерхова споруда з широкими вікнами та занедбаним дитячим ігровим майданчиком на задньому подвір’ї. Бекер піднявся облупленими сходами, що вже почали осипатися.

Усередині було темно й гамірно. Про те, що довгий вузький коридор із рядами складаних металевих стільців уздовж стін є кімнатою очікування, можна було здогадатися за картонною табличкою на підставці з написом «ОБІСША» й стрілкою, що вказувала до залу.

Бекер рушив тьмяно освітленим коридором, що нагадав йому химерну голлівудську декорацію для фільму жахів. У повітрі висів сморід сечі. Лампочки в кінці коридору перегоріли. Пройшовши сорок чи п’ятдесят футів, Бекер бачив лише розпливчасті силуети людей. Якась скривавлена жінка... двійко молодят... маленька дівчинка, що склала руки в молитві... Нарешті він дійшов до кінця затемненого залу. Двері ліворуч були злегка прочинені, і він поштовхом їх відчинив. У кімнаті нікого не було, окрім виснаженої старої жінки на ліжку, яка натужно намагалася підсунути під себе судно.

«Приємна картина, — пробурмотів Бекер, зачиняючи двері. — А де ж приймальня?»

За рогом у коридорі почулися голоси. Він пішов на звук й опинився перед прозорими скляними дверима, за якими, судячи з усього, відбувалася сварка. Бекер неохоче штовхнув двері. За ними панував хаос. Його побоювання справдилися.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!