Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Шлю вам скромний факс без лоску Про любов свою без воску.

Він надіслав їй це послання після невеличкої сварки. Місяцями Сюзанна просила Девіда розказати їй, що то означало, але він не погоджувався. Без воску. То була Девідова помста. Сюзанна багато чого навчила Девіда в галузі шифрування, і для того, щоб він не надто розслаблявся, завела звичку шифрувати всі свої повідомлення нескладним кодом. Списки покупок, любовні записки — шифрувалося все. То було як гра, і Девід поступово став досить вправним шифрувальником. У якийсь момент він вирішив віддячити за її зусилля й почав підписувати всі свої послання фразою «Без воску, Девід». У неї накопичилося вже два десятки записок від Девіда. І всі були підписані однаково: «Без воску».

Вона благала пояснити їй прихований сенс, але Девід і чути про це не хотів. Коли б вона не питалася, він просто всміхався й казав:

— Ти ж шифрувальниця. От і розшифруй.

Начальниця шифрувального відділу АНБ випробувала все:

підміни, цифрові квадрати й навіть анаграми. Вона пропускала «без воску» через комп’ютер, намагаючись переінакшити літери таким чином, щоб здобути нові фрази, але отримувала щось на кшталт: «TAXI HUT WOW». Виявилося, що не лише Енсей Танкадо вмів створювати незламні коди.

Її думки перервало сичання дверей. То увійшов Стретмор.

— Ну як, Сюзанно, є новини? — спитав шеф, але відразу ж осікся, побачивши Ґейла. — А, це ви, містере Ґейл! Доброго вечора! — Він нахмурився, і його очі звузилися. — Але ж сьогодні субота! Чим завдячуємо честі бачити вас?

Ґейл безневинно всміхнувся.

— Просто намагаюся добросовісно виконувати свою роботу.

— Зрозуміло, — невдоволено буркнув Стретмор, міркуючи, як вийти із ситуації. І вочевидь, визнав за краще не чіпати програміста. Незворушно повернувшись до Сюзанни, він спитав: — Міс Флетчер, можна з вами трохи поговорити? За дверима.

Сюзанна завагалася.

— А... так, сер. — І кинула бентежний погляд спочатку на свій монітор, а потім — на Ґреґа Ґейла.

— Одну хвилинку.

Натиснувши на кілька клавіш, вона запустила програму «Запнута завіса» для забезпечення конфіденційності й блокування екрана від сторонніх, якою був оснащений кожен термінал у блоці № 3. Оскільки всі термінали працювали цілодобово, «Запнута завіса» давала можливість шифрувальникам полишати свої робочі місця, знаючи, що ніхто не пошкодить їхні файли. Сюзанна ввела код із п’яти символів — й екран згас. Він мав залишатися в такому стані, допоки вона повернеться й натисне клавіші в потрібній послідовності.

Усунувши ноги в туфлі, вона вийшла з кімнати за Стрет-мором.

— Що він, у біса, Тут робить? — невдоволено спитав Стретмор, як тільки вони опинилися за дверима.

— Як завжди. Нічого.

На обличчі боса з’явився стривожений вираз.

— Він нічого не казав про «Транскод»?

— Ні. Але якщо побачить оперативний монітор, відразу ж скаже.

Стретмор на мить замислився.

— А з якого б дива йому цікавиться оперативним монітором?

Сюзанна пильно поглянула на начальника.

— Хочете відправити його додому?

— Ні. Ми його не чіпатимемо. — Стретмор зиркнув на лабораторію безпеки комп’ютерних систем.

— А Картукян уже пішов?

— Не знаю, я його не бачила.

— Господи, — простогнав Стретмор. — Цирк якийсь та й годі. — Він пробігся рукою по щетині, що вкрила його обличчя за останні півтори доби. — Що там чути від вашої нрограми-«слідопита»? Я в себе як на голках сиджу.

— Ще нічого не чути. А що чути від Девіда?

Стретмор похитав головою.

— Я сказав йому не телефонувати, доки перстень не опи-иився в нього.

— А чому ні? Може, йому знадобиться допомога? — здивовано спитала Сюзанна.

Стретмор стенув плечима.

— Я нічим не зможу йому звідси допомогти — він сам по собі. До того ж я не хотів би розмовляти по незахищеній лінії. Хтось може підслухати.

Очі Сюзанни стривожено розширилися.

— Як так? Чому?

На обличчі Стретмора з’явився винуватий вираз, і він заспокійливо всміхнувся.

— Із Девідом усе гаразд. Просто я перестраховуюся.

А за тридцять футів від того місця, де вони розмовляли, Треґ Іейл, невидимий крізь одностороннє поляроїдне скло, стояв біля Сюзанниного термінала. Екран її монітора був чорний. Ґейл поглянув на шефа із Сюзанною. А потім засунув руку в кишеню, видобув маленьку каталожну картку й прочитав її.

Ще раз пересвідчившись, що Сюзанна досі розмовляє зі Стретмором, Ґейл обережно натиснув на п’ять кнопок на клавіатурі її комп’ютера. За секунду екран ожив і засвітився.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!