Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— А їй не видалося все це дивним? Те, що ви просто подарували їй перстень?

— Ні. Бо я сказала, що знайшла його в парку. Я сподівалася, що вона дасть мені за нього грошей, але вона не дала. Та мені було байдуже. Я просто хотіла спекатися його якомога швидше.

— Коли ви подарували дівчинці той перстень?

Рочіо стенула плечима.

— Сьогодні вдень. Приблизно за годину після того, як він у мене опинився.

Бекер поглянув на свій годинник. Була одинадцята сорок вісім вечора. Цей «слід» вже вісім годин тому, як прохолов.

«Що я, у біса, тут роблю? Я ж маю бути в «Туманних горах»!»

Він зітхнув і поставив останнє запитання, яке могло спасти йому на думку:

— А яка на вигляд та дівчина?

— Era un punki — відповіла Рочіо.

Бекер здивовано витріщився.

— Un punki?

— Si. Punki.

— Як панк?

— Так, як панк, — відказала вона своею неотесаною англійською, а потім відразу ж перейшла на іспанську: — Mucha joyeria. Мала на собі багато прикрас. В одному вусі — якийсь химерний кулон. Здається, у вигляді черепа.

— А в Севільї є панки й рокери?

Рочіо всміхнулася.

— Todo bajo el sol. Усе, що існує під сонцем. — То був девіз севільського туристичного бюро.

— А вона не сказала вам, як її звати?

— Ні.

— А не сказала, куди йде?

— Ні. Вона взагалі дуже погано говорила іспанською.

— Значить, вона — не іспанка? — поцікавився Бекер.

— Ні, схоже, що англійка. Мала божевільну зачіску: червоно-біло-блакитну.

Бекер аж скривився, уявивши цей жах.

— А може, вона американка?

— Навряд чи, — відповіла Рочіо. — На ній була футболка :і британським прапором.

Бекер понуро кивнув.

— Гаразд. Червоно-біло-блакитне волосся, футболка з британським прапором і кулон-череп у вусі. Що ще?

— Більше нічого. В усьому іншому — звичайнісінький панк з англомовної країни.

Звичайнісінький панк? Бекер обертався у світі університетських футболок та консервативних зачісок — він навіть уявити не міг, про що каже Рочіо.

— Ну, може, хоч іще що-небудь пригадаєте? — наполіг він.

Рочіо на мить замислилася.

— Та ні, оце й усе.

У ту мить гучно скрипнуло ліжко. Клієнт Рочіо тривожно завовтузився. Бекер обернувся до нього і спитав швидкою бездоганною німецькою.

— Noch etwas? Що ще? Щось іще, що допоможе мені знайти панка-рокершу з перснем?

Запала довга тиша. Схоже, що велетень знав, що сказати, але не знав, як це зробити. Його губи затремтіли, потім перестали тремтіти, і нарешті він заговорив. Слова, які він промовив, були, безперечно, англійськими, але майже нерозбірливими через сильний німецький акцент:

— Пішов у сраку і помри.

Бекер аж рота ошелешено роззявив.

— Перепрошую?

— Пішов у сраку і помри, — повторив чоловік і лівою рукою поплескав себе по правому передпліччю: приблизно так в Італії посилають в еротичну подорож на чиємусь прутні.

Бекер був надто зморений, щоб образитися. «Пішов у сраку і помри? Яка ж це муха вкусила слабака?» Обернувшись до Рочіо, він сказав їй іспанською:

— Здається, я вичерпав запаси його гостинності.

— Та не турбуйтеся ви за нього, — розсміялася Рочіо. — Він своє ще отримає. — І поправивши волосся, підморгнула.

— Є ще хоч щось? — знову спитав Бекер. — Хоч якась зачіпка, яка мені допоможе?

Рочіо похитала головою.

— Оце і все. Але вам її не знайти. Севілья — велике місто й подекуди непевне й небезпечне.

— Я спробую.

«Це питання національної безпеки».

— Якщо вам не поталанить, — сказала Рочіо, поглянувши на товстий конверт, що випинався в кишені Бекера, — то повертайтеся, будь ласка, сюди. Коли мій приятель засне, я знайду нам окрему кімнату. І покажу вам той бік Іспанії, який ви пам’ятатимете все життя. — І вона спокусливо всміхнулася.

Бекер вимучив ввічливу посмішку.

— Мені час. — І вибачився перед німцем за перерваний вечір.

Гігант ніяково всміхнувся.

— Keine Ursache. Без проблем.

Бекер рушив до дверей. «Без проблем? А чому ж тоді “Пішов у сраку і помри”»?

РОЗДІЛ 36


«Скасовано вручну?» — заворожено втупилася Сюзанна в екран.

Вона добре пам’ятала, що не вдруковувала жодної команди на припинення програми. І подумала: «А може, я поспіхом на тиснула не на ті клавіші? Та ні, це неможливо», — пробурмотіла вона. Згідно з верхнім колонтитулом команда на припинення була послана менше як двадцять хвилин тому. Слоті іна знала: єдине, що вона вдрукувала приблизно двадцять х пилин тому, — це свій конфіденційний код, коли виходила поговорити з командиром. Смішно навіть було припустити, що комп’ютер переплутав код конфіденційності з командою па припинення.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!