Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

З часом Цезареву ідею переробляння тексту перейняли інші й удосконалили таким чином, щоб утруднити прочитання повідомлення. Пік некомп’ютерного кодування припав на період Другої світової війни. Нацисти створили дуже ефективну шифрувальну машину під назвою «Еніґма». Цей пристрій нагадував старорежимну друкарську машинку з мідними роторами, що чіплялися один за одного і взаємодіяли хитромудрим способом, переінакшуючи початковий текст у запаморочливо незрозумілі групи цифр, які начебто не мали глузду. Тільки з такою самою машиною «Еніґма», відкаліброваною так само, отримувач повідомлення міг його розшифрувати.

Бекер заворожено слухав: учитель перетворився на учня.

Якось увечері, коли в університеті давали балет Чайковсько-го «Лускунчик», Сюзанна показала Девідові нескладний шифр, який він мав розгадати. І він увесь антракт просидів з олівцем у руці, ламаючи голову над посланням з одинадцяти літер:

HL FKZC VD LDS

Нарешті, коли перед початком другого акту в залі потьмяніло освітлення, Девід знайшов розгадку. Для шифрування послання Сюзанна просто замінила кожну літеру повідомлення літерою, яка передувала їй в абетці. Тому для розшифрування Бекер мав просто замінити кожну літеру на наступну: «Н» на «І», «L» на «М» — і так далі. Він швидко виконав цю операцію. І ніколи не радів так, як тепер, прочитавши чотири короткі слова:

I’M GLAD WE MET, що означало Я РАДА НАШОМУ ЗНАЙОМСТВУ

Девід швидко нашкрябав відповідь і подав її Сюзанні.

LD SNN, що означало ME TOO — Я ТЕЖ.

Дівчина прочитала — й аж проясніла від радості.

«Оце дожився! — подумки зіронізував Бекер. — Тобі вже тридцять п’ять, а серце тьохкає, як у закоханого підлітка». Іще ніколи в житті його так сильно не вабило до жінки. Витончені європейські риси Сюзанниного обличчя, її лагідні карі очі нагадували йому красунь із рекламних фото косметичної фірми «Есті Лаудер». Може, у підлітковому віці Сюзаннине тіло й було худорлявим та незграбним, але тільки не тепер. У якийсь період життя в неї з’явилася гнучка, як у верби, грація: вона мала тендітне струнке тіло з повними пружними грудьми та підтягненим животом без найменших ознак жиру. Девід часто жартував, що йому вперше трапилася фотомодель, яка мала докторську дисертацію з прикладної математики та теорії чисел. Після кількамісячних зустрічей вони обидва збагнули — між ними виникло щось таке, що може тривати все життя.

Вони були разом майже два роки, і Девід несподівано зробив їй пропозицію. Це сталося під час їхньої суботньої поїздки до «Туманних гір». Вони лежали на великому ліжку з балдахіном у готелі «Кам’яна садиба». Девід не став довго розводитися — просто взяв і миттю випалив те, що спало йому на думку. Саме за це Сюзанна його й любила — за невимушеність і безпосередність. Вона припала до його вуст довгим палким поцілунком. А він міцно обійняв її, а потім зняв із неї нічну сорочку.

— Твій поцілунок сприймаю як згоду, — сказав Девід. І вони кохалися всю ніч, зігріті теплом каміна.

Цей чарівний вечір трапився півроку тому — до того як Девіду несподівано запропонували посаду завідувача кафедри сучасних мов. І відтоді їхні стосунки стали невпинно погіршуватися.

РОЗДІЛ 4


Сигналізатор у дверях шифрувального відділу пискнув, вихоплюючи Сюзанну з гнітючої задумливості. Обертальні двері вже проминули положення «відчинено» й за п’ять секунд, здійснивши поворот на триста шістдесят градусів, мали знову замкнутися. Нарешті жінка отямилася і пройшла в отвір. Комп’ютер зареєстрував її появу.

Приміщення для шифрувального відділу збудували три роки тому, і Сюзанна практично жила тут, але щоразу, заходячи до цього приміщення, вона відчувала захват і здивування. Величезна округла зала здіймалася догори на п’ять поверхів і закінчувалася прозорою стелею у формі купола, маючи в піковій точці висоту сто двадцять футів. Цей плексигласовий купол підсилювала полікарбонатна сітка — захисна арматура, спроможна витримати вибух силою до двох мегатонн. Світло, проникаючи крізь цю сітку, вкривало стіни вишуканим тонким мереживом, а часточки пилу, захоплені потужною дейонізуваль-ною системою купола, невимушено й повільно пливли вгору по широкій спіралеподібній траєкторії.

Похилі стіни приміщення широкою аркою сходилися вгорі, а на рівні очей були майже вертикальними. На нижчому рівні вони ніби світилися, а біля підлоги ставали матово-чорними. Сама ж підлога — величезний обшир гладенької чорної кахлі — химерно поблискувала, навіюючи відвідувачам бентежне відчуття, немовби вони йдуть по прозорій долівці. Наче по чорному льоду.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!