Слава ЗСУ!

Сюзанна знала, що завдання з виявлення пароля випало саме їй цілком логічно. Вона зітхнула, сподіваючись, що їй не доведеться про це пожалкувати.

— Якщо все піде як слід, то це займе в мене приблизно півгодини.

— Тоді — берімося за роботу, — сказав Стретмор. Поклавши руку Сюзанні на плече, він повів її крізь темряву до блоку № 3.

А над ними крізь купол виднілося неозоре зоряне небо. «Цікаво, чи бачить Девід у Севільї ці самі зірки?» — подума-лося Сюзанні.

Коли вони наблизилися до масивних скляних дверей блоку № 3, Стретмор стиха вилаявся. Клавіатура замка на дверях не світилася, а значить, відімкнути їх було неможливо.

— От зараза, — вилаявся він. — Я й забув, що немає струму.

Він уважно обдивився ковзні двері і вперся долонями у скло.

А потім натиснув на них убік, намагаючись штовхнути в пазах і відчинити. Та його спітнілі руки ковзнули по склу. Він витер їх об брюки і спробував ще раз. Тепер двері посунулися й відчинилися на тоненьку шпарину.

Сюзанна, побачивши ознаки прогресу, стала позаду шефа й теж узялася штовхати. Двері відчинилися приблизно на дюйм, їх вдалося на якусь мить утримати, але протидія пневматичного тиску була надто великою — двері пружно смикнулися назад і замкнулися знову.

— Стривайте, — зупинила Стретмора Сюзанна і стала попереду нього. — А тепер попробуймо знову.

І вони щосили налягли на двері. І знову ті розчинилися приблизно на дюйм. Із блоку № 3 виринув слабкий промінчик блакитного світла; термінали були й досі увімкнені: вони вважалися критично важливими для роботи «Транскоду», і тому на них подавалося аварійне живлення.

Упершись носками балеток у підлогу, Сюзанна натиснула сильніше. І двері поволі поповзли. Стретмор змінив положення, щоб узятися зручніше. Ухопившись руками за одвірок лівої половини ковзних дверей по центру, він тягнув їх на себе, а Сюзанна штовхала праву половину в протилежному напрямку. І двері почали розходитися, хоча надзвичайно важко й повільно. Ось їхні половинки розділилися вже на цілий фут.

— Не відпускайте! — кинув Стретмор, сопучи від натуги. — Іще трохи.

І вони сильніше налягли на двері.

Сюзанна ступила вбік і вставила в отвір плече. І знову стала штовхати двері, тепер уже під зручнішим кутом. Двері натужно опиралися, немов живі.

Не встиг Стретмор її зупинити, як тендітна Сюзанна вже прослизнула в отвір. Шеф запротестував, але вона його не слухала, бо їй хотілося якомога швидше забратися геть із шифровідділу. Сюзанна знала Стретмора досить добре, щоб розуміти: вона нікуди не піде доти, поки не знайде пароль Ґейла.

Розташувавшись по центру отвору, Сюзанна щосили налягла на двері. А вони, здавалося, щосили впиралися. Раптом у Сюзанни зісковзнули руки — і двері рвучко поїхали на неї. Стретмор щосили намагався їх зупинити, але то було понад його сили. Та поки двері з ляскотом зачинялися, Сюзанна протиснулася всередину й безсило рухнула на підлогу блоку № 3.

Командир наліг на двері й насилу спромігся розчинити їх на маленьку щілинку.

— Господи, Сюзанно, з вами все гаразд?

Сюзанна встала й обтрусила одяг.

— Прекрасно.

Вона озирнулася. Блок № 3 був безлюдний, лише світилися монітори комп’ютерів, а їхній голубуватий відблиск надавав приміщенню зловісного примарного вигляду. Вона повернулася до Стретмора й поглянула на нього крізь щілину у дверях. Його обличчя в голубому світлі моніторів видавалося блідим і хворобливим.

— Сюзанно, — сказав він. — Мені потрібно двадцять хвилин, щоб знищити файли в лабораторії системної безпеки. Коли не залишиться жодного сліду, я піду до свого термінала й вимкну «Транскод».

— Не баріться, — відповіла Сюзанна, поглянувши на важкі скляні двері. Вона знала, що допоки «Транскод» не припинить споживати аварійну електроенергію, вона залишатиметься в блоці № 3, як у тюрмі.

Стретмор відпустив двері — і вони різко замкнулися. Сюзанна бачила крізь скло, як командир зникає в темряві шифрувального відділу.

РОЗДІЛ 63

Новопридбаний моторолер Бекера натужно ревів, коли мчав під’їзною дорогою до севільського аеропорту. Від нічного холоду та напруження Девідові пальці геть усі побіліли. Його годинник показував другу ночі за місцевим часом.

Наблизившись до головного термінала, Девід виїхав на тротуар і мало не на ходу зістрибнув із мопеда. Той заторохтів по асфальту, стрельнув вихлопом і завмер. Бекер кинувся до обертальних дверей. Ноги були як ватні й погано слухалися.

«Тепер — або ніколи», — поклявся він подумки.

Термінал був стерильно-чистий і добре освітлений. Людей ніде не видно, лише прибиральник полірував підлогу. З протилежного боку просторого вестибюля продавчиня квитків замикала конторку представництва авіалінії «Іберія ерлайнз». Бекер сприйняв це як поганий знак.