Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Він швидко підбіг до продавчині.

— El vuelo a los Estados Unidos?

Приваблива андалузійка за конторкою поглянула на нього і всміхнулася, перепрошуючи.

— Acaba de salir. Ви трохи спізнилися. — Її слова зависли в повітрі надовго.

«Я спізнився». Бекер похнюплено опустив плечі.

— На той рейс були вільні місця?

— О, багато, — всміхнулася жінка. — Літак майже порожній. Але на рейс на восьму ранку теж є багато вільних...

— Мені треба знати, чи моя подруга потрапила на той рейс. У неї був квиток без місця.

Жінка нахмурилася.

— Вибачте, пане. Сьогодні вночі було кілька пасажирів із квитками без місця, але згідно з нашими правилами конфіденційності. ..

— Це надзвичайно важливо, — наполіг Бекер. — Мені просто треба знати, потрапила вона на цей рейс чи ні. І все.

Жінка кивнула з розумінням.

— Закохані посварилися?

Бекер на мить задумався. А потім сором’язливо всміхнувся.

— А що — це так помітно?

Жінка підморгнула.

— А як звуть цю жінку?

— Меґан, — із сумом проказав Девід.

Продавчиня чемно всміхнулася.

— А ваша дама має прізвище?

Бекер повільно випустив із легенів повітря. «Так, але я його не знаю!»

— Узагалі-то, ситуація досить складна. Ви сказали, що літак був майже порожній. Може, ви б якось...

— Та як же я можу вам допомогти, не знаючи прізвища...

— Послухайте, — перервав її Девід, бо в нього виникла інша ідея. — А ви були на роботі всю ніч?

Жінка кивнула.

— Я працюю від сьомої до сьомої.

— Тоді ви, можливо, бачили її. Вона — молода дівчина. їй десь п’ятнадцять або шістнадцять. А її зачіска... — Та не встиг Девід договорити, як зрозумів, що серйозно помилився.

Очі продавчині квитків підозріло звузилися.

— Вашій коханці — п’ятнадцять років?

— Та ні! — з відчаєм вигукнув Девід. — Просто я хотів сказати, що... — «От зараза!» — Може, ви все ж таки допоможете мені, бо це дуже важливо.

— Перепрошую, але не можу, — холодно відказала жінка.

— Та це зовсім не те, що ви думаєте. Мені просто треба...

— Доброї ночі, пане. — Жінка грюкнула металевою решіткою і зникла в задній кімнаті.

Бекер простогнав, підкотивши очі під лоба: «Розумно, Деві-де, дуже розумно з твого боку. — Він окинув поглядом безлюдний вестибюль. Нікого й нічого. — Напевне, вона продала перстень і встигла на рейс».

І рушив до прибиральника.

— Has vista a una nina? — спитав він, перекрикуючи дзижчання пристрою для натирання кахлів. — Ви дівчину бачили?

Літній чоловік простягнув руку й вимкнув натирач.

-Га?

— Una nina! — повторив Бекер. — 3 червоно-біло-блакитним волоссям.

Прибиральник розсміявся.

— Que fea. Яка гидота. — Він похитав головою і знову взявся за роботу.

Девід Бекер стояв на просторому майданчику термінала безлюдного аеропорту, міркуючи, що ж робити далі. Цей вечір узагалі став комедією помилок. А слова Стретмора й досі гупали в нього в голові: «Не телефонуйте, доки не дістанете персня». Глибока втома накотилася на нього. Якщо Меґан продала перстень і встигла на рейс, це означає, що перстень як у воду впав.

Бекер заплющив очі і спробував зосередитися. Що ж робити далі? Який наступний крок? Він вирішив подумати про це трохи пізніше. Бо спочатку йому треба було здійснити терміновий візит до туалету.

РОЗДІЛ 64


Сюзанна стояла сама в тьмяно освітленому блоці № 3. Її завдання було простим: увійти до термінала Ґейла, знайти його пароль і видалити всю кореспонденцію з Танкадо. Від «Цифрової фортеці» й сліду не має залишитися.

Страх, збурений наміром Стретмора зберегти пароль, щоб відімкнути ним «Цифрову фортецю», знову прокрався в її душу. їй було тривожно від шефового наміру випробувати долю; бо до цього щастило. Північна Дакота дивом опинився в них під носом і спіймався в пастку. Єдиним невирішеним лишалося питання з Девідом: він мав знайти пароль. Сюзанна сподівалася, що в нього все йде нормально.

Просуваючись по кімнаті, Сюзанна намагалася впорядкувати думки. Дивно, але чомусь тепер у цьому звичному приміщенні вона відчувала неясну тривогу. У темряві в блоці № З усе здавалося лиховісним та чужим. Та було там іще дещо. Сюзанна на мить завагалася й поглянула на замкнені двері.

«Утекти звідси неможливо. Двадцять хвилин», — нагадала вона собі.

Наближаючись до термінала Ґейла, вона відчула дивний мускусний запах — зовсім незвичний для блоку № 3. «Може, то дейонізатор зламався?» — подумалося їй. Цей запах видався їй знайомим, і від цієї думки по спині пробігся лячний холодок. Сюзанна уявила Ґейла, замкненого внизу, у величезній в’язничній камері, наповненій парою. «Невже він щось підпалив?» Вона поглянула на вентиляційні отвори і принюхалася. Але запах, здавалося, линув звідкись поблизу.

Попередня
-= 83 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!