Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

РОЗДІЛ 75


Стретмор помацав «берету» в себе на колінах. Попри лють, що кипіла в нього в крові, він запрограмував себе мислити чітко. Те, що Ґреґ Ґейл посмів зачепити Сюзанну Флетчер, страшенно його дратувало, але той факт, що це була його провина, дратував його ще більше, бо то була його ідея — послати Сюзанну до блоку № 3. Стретмор міг добре дати собі раду: упоратися зі своїми емоціями, розклавши їх по поличках, щоб вони жодним чином не завадили впоратися з проблемою під назвою «Цифрова фортеця». Він був заступником директора Агентства національної безпеки. І сьогодні його робота стала важливою, як ніколи.

Стретмор уповільнив дихання, щоб угамувати нервове напруження.

— Сюзанно, ви знищили електронні повідомлення Ґейла? — спитав він спокійним діловим тоном.

— Ні, — збентежено відповіла вона.

— Ви здобули пароль?

Сюзанна похитала головою.

Стретмор нахмурився і, прикусивши губу, став швидко міркувати. У нього виникла дилема. Він міг легко ввести пароль у свій ліфт — і Сюзанна поїде додому. Але вона була потрібна йому, тут, була потрібна її допомоги в пошуку пароля Ґейла. Стретмор ще не розповів їй, що знаходження того пароля було більше, ніж справою суто наукового інтересу, — то була абсолютна необхідність. Стретмор підозрював, що він і сам може здійснити пошук невідповідностей і знайти пароль, але він уже мав проблеми із запуском програми-«слідопита». І тому не хотів ризикувати знову.

— Сюзанно, — рішуче мовив він. — Я хочу, щоб ви допомогли мені знайти пароль Ґейла.

— Що?! — підвелася Сюзанна, лиховісно блиснувши очима.

Стретмор приборкав бажання підскочити й нагримати на

неї. Він знав багато про мистецтво ведення переговорів: сильна позиція завжди в того, хто сидить. Він сподівався, що Сюзанна візьме з нього приклад. Але вона не зробила цього.

— Сядьте, Сюзанно.

Вона проігнорувала його слова.

— Сядьте, — повторив він тоном наказу.

Та Сюзанна стояла.

— Командире, якщо вам і досі не терпиться знайти алгоритм Танкадо, то ви можете зробити це самі. Я хочу звідси піти.

Стретмор опустив голову й набрав повні легені повітря. «Що ж, таки доведеться їй усе пояснити. Вона того варта», — подумав він. І Стретмор ухвалив рішення: Сюзанна Флетчер почує все. Він молив Бога, щоб його рішення виявилося правильним.

— Сюзанно, — почав командир. — Я не розраховував, що ситуація зайде так далеко. — Він провів рукою по голові. — Є деякі речі, про які я вам не сказав. Інколи людині мого рівня доводиться... — Він завагався, немов збирався зробити болісне

зізнання. — Інколи людині в моєму положенні доводиться казати неправду людям, яких вона любить і поважає. І сьогодні був один із таких днів. — Він затримав на ній сумний погляд. — Те, що я вам скажу, я ніколи не збирався вам казати, і не лише вам, а й узагалі — нікому...

Сюзанна відчула на спині неприємний холодок. На обличчі командира застиг лячно серйозний вираз. Він і справді мав на думці щось таке, у що вона не була втаємничена. Жінка сіла.

Довга пауза.

Стретмор затопився поглядом у стелю, збираючись із думками.

— Сюзанно, — нарешті мовив він надтріснутим голосом. — Я не маю сім’ї. — Він поглянув на неї впритул. — Я не маю подружнього життя як такого. Моє життя підпорядковувалося любові до нашої країни. Моїм життям була робота отут, в АНБ.

Сюзанна мовчки слухала.

— Як ви, можливо, уже здогадалися, я невдовзі збирався вийти у відставку. Але я хотів вийти у відставку славно, з гордістю. Я хотів піти, знаючи, що справді увійшов в історію.

— Але ви вже увійшли в історію, — почула Сюзанна власний голос. — Ви створили «Транскод».

Та Стретмор, здавалося, її не почув.

— За останні кілька років наша робота тут, в АНБ, ставала дедалі важчою. Ми зіштовхнулися з такими супротивниками, про яких я навіть гадки не мав. Я кажу про громадян нашої ж країни. Адвокатів, фанатиків громадянських прав, ФЕК — усі вони доклалися до проблем, але справа навіть не в цьому. Є дещо важливіше — люди. Вони втратили довіру. їх охопив параноїчний страх. Вони почали вбачати в нас ворогів. У людях, як ми з вами, людях, яким не байдужі інтереси власної країни. І ми з подивом виявляємо, що нам доводиться боротися за своє право захищати нашу країну і служити їй. Ми більше не миротворці. Ми — нишпорки, цікаві пронири, порушники прав людини. — Стретмор тяжко зітхнув. — На жаль, у цьому світі є наївні люди, які навіть уявити собі не можуть ті жахи, яких би вони зазнали, якби не наше втручання. І я вірю, що рятувати їх від їхнього ж невігластва — це наша місія.

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!