Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— У нас — вірус, сер! Інтуїція підказує мені, що...

— Послухайте-но, міс Мілкен! Ваша інтуїція помиляється! Уперше — але помиляється!

Та Мідж не здавалася.

— Але ж сер! Командир Стретмор обійшов «Лабети»!

Фонтейн рушив до неї, ледь стримуючи свій гнів.

— Це його право! Я плачу вам за те, щоб ви наглядали за аналітиками та рештою службового персоналу — а не за те, щоб ви шпигували за заступником директора! Якби не він, ми б і досі розшифровували коди за допомогою олівця й аркуша паперу! А тепер — залиште мене! — І, повернувшись до Брінкергофа, який стояв у дверях і тремтів від страху, додав: — Обоє!

— За всієї поваги до вас, сер, — сказала Мідж, — я хотіла б рекомендувати вам послати групу фахівців-системників до шифровідділу — просто для того, щоб пересвідчитися...

— Нічого такого ми не робитимемо!

Після напруженої паузи Мідж кивнула.

— Чудово. На добраніч. — Вона обернулася й вийшла.

Брінкергоф, коли Мідж проходила повз нього, побачив із

виразу її обличчя, що вона цього так не залишить аж поки не задовольнить свою інтуїцію. Він поглянув через кабінет на свого масивного шефа: той сидів за столом і аж сичав від гніву. Таким директора він іще не знав. Директор, якого він знав, був людиною, прискіпливою до кожної деталі, людиною, яка любила чіткість і однозначність. Він завжди спонукав своїх підлеглих знаходити і з’ясовувати всі недоречності щоденної роботи — навіть найдрібніші. І раптом він змушує їх заплющити очі на низку вкрай дивних подій!

Директор, безсумнівно, щось приховував, але Брінкергофу платили за те, щоб він допомагав, а не ставив запитання. Фонтейн уже багато разів доводив, що головне для нього — це загальне благо; і якщо допомога Брінкергофа полягала в тому, щоб змовчати й закрити на щось очі, то нехай так і буде. На жаль, Мідж платили за те, щоб вона ставила запитання, і Брін-кергоф боявся, що саме для цього вона вирушила до шифрувального відділу.

«Ох буде нам на горіхи! Із занесенням до службової анкети», — подумав Брінкергоф, повертаючись до дверей.

— Чеде! — гаркнув Фонтейн з-за його спини. Директор таки помітив вираз Міджиного обличчя, коли вона виходила з його кабінету. — Не випускай її з цього офісу.

Брінкергоф кивнув і поквапливо рушив за Мідж.

Фонтейн зітхнув і обхопив голову руками. У його чорних, як вуглини, очах застиг важкий вираз. Додому йому довелося повертатися несподівано й довго. Тепер в АНБ відбувалися події, що могли змінити хід історії, а директор Фонтейн, як це не дивно, дізнався про це зовсім випадково.

Три місяці тому Фонтейн довідався, що командира Стретмо-ра покидає дружина. Він також отримував повідомлення, що Стретмор працював до абсурду довго й ось-ось у нього мав статися нервовий зрив через надмірне навантаження. Попри розбіжності в поглядах на багато проблем, Фонтейн завжди надзвичайно високо цінував свого заступника — Стретмор був людиною талановитою та здібною, мабуть, найкращим фахівцем у всьому АНБ. Водночас після фіаско зі «Стрибунцем» Стретмор постійно зазнавав величезного психологічного навантаження. І через це Фонтейн нервував; сфера відповідальності його заступника в АНБ була надзвичайно широкою, тож директор мав турбуватися про надійність та безпеку власного агентства.

Фонтейну потрібна була людина, яка б контролювала непевного й хиткого Стретмора і стежила за ним, забезпечуючи його стовідсоткову адекватність, але виявилося, що це не так просто. Стретмор був людиною сильною й гордою; і Фонтейн мав організувати це стеження так, щоб не підірвати довіру до командира та його авторитет.

І з поваги до Стретмора Фонтейн вирішив сам взятися за виконання цього завдання. Він організував невидиме стеження за діяльністю командира Стретмора в шифрувальному відділі: за його електронною поштою, його кореспонденцією всередині офісу, його нарадами — за всім. Якщо над Стретмором нависне загроза нервового зриву, директор побачить попереджувальні ознаки з його роботи. Але замість ознак нервового зриву Фонтейн виявив задум однієї з найнеймовірніших розвідувальних інтриг, з якими йому тільки доводилося стикатися. Не дивно, що Стретмор аж зі шкіри пнувся: якщо його план вигорить, то він мав стократно компенсувати фіаско, пов’язане зі «Стрибунцем».

Фонтейн дійшов висновку, що Стретмор у нормі й працює на сто десять відсотків. Як і завжди, цей чоловік був хитрий, розумний і відданий. Найкраще, що міг вдіяти директор, — це не заважати і спостерігати, як командир творить своє чудо. Стретмор виробив план... і Фонтейн не мав наміру цей план перепиняти.

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!