Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Цифрова Фортеця

— Стривай! — хапнув він ротом повітря. — Стривай!

Дівчина несамовито сіпнулася у дверях. Ті почали обертатися, але раптом зупинилися. Білявка панічно обернулася й побачила, що то в отворі застрягла її торба. Нахилившись, дівчина щосили смикнула її, щоб витягнути.

Бекер зосередив свій тьмяний погляд на тканині торби, що стирчала із дверей. Коли він кинувся туди, то тільки й бачив, що червоний клаптик нейлону крізь щілину. Простягнувши вперед руки, він нахилився до нього. Та коли Бекер, упавши на підлогу, ось-ось мав схопити цей шматочок нейлону, той прослизнув у щілину — і зник. Двері крутнулися, і Девід вхопив руками повітря. Дівчина з торбою буквально випала з дверей на вулицю.

— Меґан! — жалісно скрикнув Бекер, падаючи на підлогу. Його очні яблука наче кололи розпеченими голками. Девідові здавалося, що він остаточно осліп, і до горла підкотився нудотний клубок. У запалій темряві відлунням застрибав його голос: — Меґан!

Девід Бекер не знав, скільки він пролежав отак на підлозі, перш ніж почув над головою гудіння флуоресцентних ламп. Усе решта було непорушно-спокійним. Звідкись із тиші долинув голос. Хтось гукав його. Девід спробував підвестися. Світ довкола нього став якимсь скособоченим і розпливчастим. Примружившись, він поглянув у вестибюль і побачив за двадцять ярдів від себе постать.

— Пане?

Бекер впізнав голос. То була та сама дівчина. Вона стояла біля іншого входу, що був трохи далі від обертальних дверей, і притискала до грудей свою торбу. Вигляд у неї був іще більш переляканий, ніж раніше.

— Пане? — спитала вона тремтячим голосом. — Я ніколи не казала вам, як мене звуть. Звідки ж ви дізналися моє ім’я?

РОЗДІЛ 74


Директор Леланд Фонтейн — то був чоловік-гора, шістдесяти років, коротко, по-військовому підстрижений і з жорсткими манерами. Коли він дратувався, його чорні, як ніч, очі палали вогнем, а дратувався він майже завжди. Леланд Фонтейн піднявся ієрархічними щаблями АНБ завдяки тяжкій сумлінній праці, вдалому плануванню власних дій та заслуженій повазі своїх попередників. Він був першим афро-американцем на посаді директора Агентства національної безпеки, але ніхто й ніколи не зважав на це: політика Фонтейна була однозначно сліпою до кольору шкіри, і його персонал теж наслідував цей принцип.

Фонтейн навмисне змусив Мідж та Брінкергофа стояти біля вікна, поки він мовчки виконував ритуал приготування чашки гватемальської кави. А потім, так і не дозволяючи їм сісти,

всівся сам за стіл і взявся розпитувати своїх підлеглих, наче суворий директор школи — учнів, що проштрафилися. Переважно говорила Мідж — пояснювала ту низку екстраординарних подій, що змусила їх порушити священну недоторканність директорського офісу.

— Вірус? — холодно перепитав він. — Ви обоє гадаєте, що в нас завівся вірус?

Брінкергоф перелякано скривився,

— Так, сер, — відрізала Мідж.

— Через те, що Стретмор обійшов «Лабети?» — спитав Фонтейн, окинувши поглядом роздруківку, що лежала перед ним.

— Так, — підтвердила Мідж. — А ще ми маємо файл, над розшифруванням якого «Транскод» б’ється вже двадцять годин!

Фонтейн нахмурився.

— Принаймні, це згідно з вашими даними.

Мідж було заперечила, але притримала язика й вирішила натомість відразу ж узяти бика за роги.

— У шифрувальному відділі — перебій електропостачання.

Фонтейн здивовано підняв очі.

Мідж підтвердила сказане коротким кивком голови.

— Повне відімкнення електроенергії. Джабба сказав, що це, можливо...

— Ви телефонували Джаббі?

— Так, сер, я...

— Джаббі? — розлючено підвівся Фонтейн. — А чому ж ви, чорт забирай, не зателефонували Стретмору?

— Ми телефонували! — захищалася Мідж. — І він сказав, що все в нормі.

Фонтейн на мить замовк, важко дихаючи.

— Тоді ми не маємо підстав не довіряти йому. — Його слова прозвучали як остаточне рішення. Він відсьорбнув кави.

— А тепер, з вашого дозволу, я займуся своєю роботою.

Мідж отетеріло розтулила рота.

— Перепрошую?!

Брінкергоф уже рушив до дверей, але Мідж наче прикипіла до підлоги.

9 Цифрова фортеця

— Я ж сказав — доброї ночі, міс Мілкен, — повторив Фонтейн. — Я пробачив вам.

— Але... але ж, сер, — затнулася вона. — Я... я протестую! Я гадаю, що...

— Ви протестуєте?! — суворо спитав директор, ставлячи чашку на стіл. — Це я протестую! Я протестую проти вашої присутності у своєму офісі! Я протестую проти ваших інсинуацій, що заступник директора цього агентства бреше. Я протестую...

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!