Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Перепрошую, — стиха мовив він. — Розкажіть мені, що трапилося.

Сюзанна відвернулася.

— Це вже не має значення. Кров — не моя. Заберіть мене звідси — і все.

— Ви поранені? У вас щось болить? — допитувався Стрет-мор, кладучи руку їй на плече. Сюзанна відсахнулася, скинула руку й відвернулася. Коли Стретмор знову поглянув на її обличчя, то помітив, що жінка дивиться через його плече на стіну.

Там, у темряві, яскраво світилася клавіатура. Стретмор прослідкував за її поглядом і нахмурився. Він сподівався, що Сюзанна не помітить освітленої панелі управління. То була панель управління його особистим ліфтом. Стретмор і його гості-високопосадовці користувалися ним для того, щоб дістатися до шифрувального відділу непомітно для решти персоналу. Цей особистий ліфт опускався на п’ятдесят футів під долівку купола шифровідділу, а потім рухався горизонтально сто дев’ять ярдів крізь тунель до підземних поверхів головного комплексу АНБ. Цей ліфт, що з’єднував шифровідділ з АНБ, живився струмом від головного комплексу; і тепер він працював, попри те, що система електропостачання шифрувального відділу вийшла з ладу.

Стретмор увесь час знав, що ліфт працює, але навіть коли Сюзанна щосили гепала внизу в головні двері, він їй про це не сказав. Він не міг випустити її — поки що. Він подумав, що йому доведеться сказати їй дуже багато, щоб вона захотіла тут залишитися.

Проштовхнувшись повз Стретмора, Сюзанна швидко підбігла до тильної стіни. І стала несамовито тицяти пальцями на кнопки.

— Ну будь ласка! — благально мовила вона. Але двері не відчинилися.

— Сюзанно, — тихо зазначив Стретмор. — Для цього ліфта потрібен пароль.

— Пароль?! — сердито перепитала вона. І злобно вирячилася на кнопки. Під головною клавіатурою була ще одна — менша, із малесенькими кнопками. Кожна з них була позначена літерою алфавіту. Сюзанна різко обернулася й вирячилася на шефа.

— Назвіть мені пароль! — кинула вона тоном наказу.

Стретмор на мить замислився й важко зітхнув.

— Сюзанно, сядьте.

Вона поглянула на нього так, наче не повірила почутому.

— Сядьте, — повторив командир твердим голосом.

— Випустіть мене! — скрикнула вона й кинула тривожний погляд на відчинені двері командирського офісу.

Стретмор зміряв поглядом охоплену панікою Сюзанну Флетчер. Тихо наблизившись до дверей офісу, він вийшов на сходовий майданчик і вдивився в темряву. Ґейла ніде не було видно. Потім він повернувся й зачинив за собою двері. Підперши їх стільцем, Стретмор підійшов до свого стола й витягнув щось із шухляди. У блідому світлі моніторів Сюзанна побачила, що він тримав у руці. Її обличчя стало білим, як крейда. То був пістолет.

Стретмор витягнув два крісла на середину кімнати. Повернув їх до дверей офісу й сів. Піднявши блискучу напівавтоматичну «берету», він спокійно націлив її на трохи прочинені двері. А за кілька секунд поклав пістолет собі на коліна.

І заговорив серйозним тоном.

— Сюзанно, тут ми в безпеці. Нам треба поговорити. Якщо в ці двері пройде Ґреґ Ґейл, то... — Він навмисне замовк, і його слова повисли в повітрі.

Сюзанна ошелешено мовчала.

Стретмор поглянув на неї крізь тьмяне світло свого кабінету. І поплескав по кріслу, що стояло біля нього.

— Сідайте, Сюзанно. Мені треба вам дещо сказати.

Та вона навіть не поворухнулася.

— Коли я закінчу, я дам вам пароль від ліфта. І ви самі вирішуватимете — іти геть чи залишатися.

Настала довга тиша. Сюзанна, як у трансі, пройшла до крісла й сіла поруч зі Стретмором.

— Сюзанно, — почав він. — Я не був із вами повністю відвертим.

РОЗДІЛ 73


Девіду Бекеру здалося, що його обличчя полили скипидаром, а потім підпалили. Перевернувшись на підлозі, він примружився й таки розгледів розпливчастий силует дівчини, що вже здолала половину відстані до обертальних дверей. Вона пересувалася короткими перебіжками, відчайдушно тягнучи за собою по кахляній підлозі свою торбу. Бекер спробував було підвестися, але не зміг. Пекучий вогонь засліпив його.

«Треба зупинити її!»

Він спробував вигукнути, але його легеням забракло повітря — там був лише нестерпний біль. «Ні!» — прокашляв Бекер. Та звук ледь зірвався з його вуст.

Бекер знав, що тієї миті, коли дівчина пройде у двері, вона зникне для нього назавжди. Він знову спробував гукнути, але його рот пеком пекло.

Ось дівчина майже добігла до дверей. Бекер, похитуючись, зіп’явся на ноги, хапаючи ротом повітря. І важко поплентався за нею. Дівчина вже вскочила в першу секцію обертальних дверей, тягнучи за собою торбину. А двадцять ярдів позаду неї плентався Бекер, майже наосліп намацуючи дорогу.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!