Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Я дам вам достатньо грошей на квиток додому, якщо...

— Можете не пояснювати, — проторохтіла Меґан, фальшиво всміхнувшись. — Я чудово розумію, що вам треба. — Із цими словами вона нахилилася й почала порпатися у своїй торбі.

Бекер відчув приплив надії. «Я не помилився! — подумав він. — Вона таки має той перстень!» Девід не знав, як же вона, у біса, здогадалася, що саме йому потрібно, але він був надто стомлений, щоб заморочувати собі голову. Кожен м’яз його тіла очікувально напружився. Він уявив собі, як подає цей перстень сяючому від радощів заступнику директора АНБ. А потім вони із Сюзанною впадуть на розкішне ліжко в готелі «Кам’яна садиба» і довго-довго компенсуватимуть втрачений час.

Нарешті дівчина знайшла, що шукала, — «Перець-охоро-нець» — екологічно чистий аналог сльозогінного газу, виготовлений із потужної суміші червоного та гострого перцю. І, швидко обернувшись до Бекера, спрямувала струмінь йому в очі. А потім підхопила торбу й кинулася до дверей. Озирнувшись, вона побачила, що Бекер лежить на підлозі, затуливши обличчя руками і звиваючись від болю.

РОЗДІЛ 71


Токуген Нуматака підкурив уже четверту сигару і знову став міряти кроками кімнату. Схопивши телефон, він подзвонив на головний комутатор.

— Чи чути щось про телефонний номер? — суворо спитав він іще до того, як телефоністка розтулила рота.

— Іще нічого, пане. Доведеться почекати довше, ніж зазвичай, бо той дзвінок надійшов зі стільникового.

«Стільниковий, — замислився Нуматака. — Що ж, цілком доречно». На вигоду для японської економіки, американці мали ненаситний апетит до електронних новинок.

— Станція-підсилювач перебуває в зоні коду 202, — пояснила телефоністка. — Але ми іще не маємо номера.

— 202? А де це? У якому ж місці безкраїх американських рівнин ховається цей чоловік на псевдо Північна Дакота?

— Десь поблизу Вашинґтона, пане. В окрузі Колумбія.

Нуматака здивовано вигнув брови.

— Щойно отримаєте номер — негайно зателефонуйте мені.

РОЗДІЛ 72


Непевно ступаючи в темряві, Сюзанна Флетчер перетнула приміщення шифрувального відділу й рушила до сходів, що вели до офісу Стретмора. Його офіс був найдальшою точкою в цьому замкненому комплексі, куди вона могла втекти від Ґейла.

Коли Сюзанна опинилася на горішньому майданчику сходів, вона побачила, що двері вільно розгойдуються, бо електронний замок вийшов із ладу через припинення електропостачання. І Сюзанна буквально увірвалася всередину.

— Командире! — Єдине світло в офісі Стретмора йшло від моніторів його комп’ютерів. — Командире! — знову гукнула вона.

Вона пригадала, що Стретмор мав бути в лабораторії безпеки комп’ютерних систем. Іще не відійшовши від паніки після сутички з Ґейлом, вона намотувала кола по порожньому офісу начальника. їй треба було будь-що вибратися з шифрувального відділу. «Цифрова фортеця» чи не «Цифрова фортеця», а настав час діяти: зупинити роботу «Транскоду» і вшиватися звідси. Зиркнувши на монітори Стретмора, вона кинулася до його робочого стола. «Треба вимкнути “Транскод”!» Це завдання спрощувалося тим, що вона опинилася біля термінала з дозволеним доступом. Вивівши на екран відповідне командне вікно, вона надрукувала в ньому:

Скасувати роботу

Її палець на якусь мить затримався над клавішею «Ввід».

— Сюзанно! — гаркнув голос із порога. Вона перелякано крутнулася на п’ятах, боячись, що то — Ґейл. Але ж ні — то був Стретмор. Блідий та химерний у голубуватому світінні моніторів, він стояв у дверях, важко дихаючи. — Що тут, у біса, відбувається?!

— Ком... мандире! — затнулася Сюзанна. — У блоці № 3 — Ґейл! Він щойно на мене напав!

— Як?! Це ж неможливо! Він замкнений внизу в...

— Ні, не замкнений! Він на свободі! Треба негайно викликати сюди службу безпеки! Я вимикаю «Транскод»! — і з цими словами вона простягнула руку до клавіатури.

— НІЧОГО НЕ ЧІПАТИ!!! — Стретмор кинувся до термінала й відсмикнув руки Сюзанни геть.

Вона ошелешено відсахнулася й подивилася на шефа. Уже вдруге за день вона подумала, що не впізнає цю людину. Сюзанна відчула себе страшенно самотньою.

Раптом Стретмор побачив на блузці Сюзанни кров і відразу ж пожалкував про свою поведінку.

— Господи милосердний, Сюзанно... З вами все гаразд?

Вона не відповіла.

Стретмор пожалкував, що напустився на жінку. Але його нерви були на межі. Надто багато доводилося йому контролювати одночасно — як жонглеру. Були речі, що тисли йому на психіку, речі, про які Сюзанна Флетчер нічого не знала, про які він їй нічого не сказав і молив Бога, що й не доведеться казати.

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!