Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— А ви справді сидите на наркотиках? — спитав Бекер прямо, придивляючись до її набряклого передпліччя.

Дівчина блиснула обуреним поглядом.

— Звісно, ні! — А потім невинно пирхнула, але Девід відчув, що його дурять. — Ну, то як? — спитала вона. — Схоже, ви — багатий чувак. Може, дасте мені трохи бабла додому доїхати? А я б вам вислала пізніше.

Бекер прикинув, що які б гроші не дав цій дівчині, вони рано чи пізно опиняться в руках якого-небудь продавця наркотиків у Тріані.

— По-перше, — відказав він, — я не багатий чувак, я викладач. Але я можу підказати вам, що треба робити... «Я спіймаю тебе на брехні — ось що я зроблю». — А чому б мені не замовити вам квиток?

Блондинка витріщилася на нього, не вірячи своїм вухам.

— Що-що ви зробите? — з надією спитала вона, затинаючись. — Ви купите мені квиток додому? Ой, я така вдячна вам, така вдячна!

Бекер отетеріло замовк. Отже, він неправильно оцінив ситуацію.

Дівчина на радощах кинулася його обнімати.

— Це літо вийшло таким гівняним! — придушено мовила вона, мало не плачучи. — Дуже вам дякую! Треба якомога скоріше вшиватися звідси!

Бекер теж обійняв її, але без особливого ентузіазму. Нарешті дівчина відпустила його, і він знову підозріло поглянув на її передпліччя.

Вона прослідкувала за його поглядом і побачила, що Бекер дивиться на синювато-червоний висип.

— Чудово, еге ж?

Бекер кивнув.

— Мені здалося, наче ви сказали, що не сидите на наркотиках.

Дівчина розсміялася.

— Та це ж — «магічний маркер»! Я мало не половину шкіри зідрала, намагаючись стерти його! І тільки розмазала чорнило.

Бекер придивився. Й у світлі флуоресцентної лампи побачив під припухлістю слабкі контури якогось напису, нашкрябаного на шкірі.

— Але ж ваші очі... — розгублено протягнув Бекер, — вони ж геть червоні.

Дівчина знову розсміялася.

— То я рюмсала, бо рейс пропустила — я ж вам казала.

Бекер знову перевів погляд на напис.

Дівчина знічено нахмурилася.

— Ой, його й досі можна прочитати, еге ж?

Бекер прихилився ближче до руки. Так, напис дійсно можна було прочитати. Абсолютно чітко й безпомилково. Бекер прочитав його — й останні півдоби блискавкою промайнули перед його очима.

Ось він знову в номері готелю «Альфонсо XIII». Товстий німець торкається свого передпліччя й каже ламаною англійською: «Пішов у сраку і помри».

— Вам зле? — стурбовано спитала дівчина, придивляючись до отетерілого Бекера.

А той наче прикипів поглядом до її передпліччя. У нього аж у голові запаморочилося. П’ять слів на руці дівчини містили дуже просту й однозначну ідею: «Іди в сраку й помри».

Білявка сором’язливо зиркнула на напис.

— То мій друг написав... Видається дурістю, еге ж?

Та Бекер втратив дар мови. «Іди в сраку й помри». Як він раніше не здогадався! Той німець не ображав його, а навпаки — намагався допомогти. Бекер зазирнув в обличчя дівчини. У флуоресцентному світлі він розгледів слабкі червоні та білі сліди на її білявому волоссі.

— А-а-а, — почав він, затинаючись. — А у вас у вухах не було сережок? — спитав він, витріщившись на непроколоті мочки дівчини.

Та якось дивно поглянула на нього. А потім видобула з кишені якийсь маленький предмет і показала йому. Бекер ошелешено втупився поглядом на кулон-череп, що звисав у неї з руки.

— Він на кліпсах? — спитав, затинаючись Девід.

— Авжеж, чорт забирай, — відповіла дівчина. — Я до вси-рачки боюся голок.

РОЗДІЛ 70


У безлюдному вестибюлі Девід Бекер відчув, як підгинаються ноги. Дивлячись поперед себе на дівчину, він збагнув, що його пошук скінчився. Вона помила голову й перевдягнулася — мабуть, сподіваючись, що завдяки цьому їй швидше вдасться продати перстень — але так і не потрапила на рейс до Нью-Йорка.

Бекеру насилу вдавалося не виказувати свого хвилювання. Його дика подорож скоро мала завершитися. Він уважно придивився до пальців блондинки. На них нічого не було. Потім Бекер перевів погляд на торбу й подумав: «Він — там. Має бути там, і ніде більше!»

Він усміхнувся, ледь стримуючи своє збудження.

— Це може прозвучати дико, але ви маєте дещо, що мені потрібно.

— Невже? — якось непевно спитала дівчина.

Бекер простягнув руку за гаманцем.

— Ясна річ, я радо вам заплачу за це. — Із цими словами він зазирнув у невеличкий гаманець і почав перебирати купюри.

Коли Меґан побачила, як він заходився рахувати гроші, вона аж охнула з переляку, явно не зрозумівши його намірів. І настрашено зиркнула на обертальні двері, оцінюючи до них відстань: приблизно п’ятдесят ярдів.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!