Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Стретмор стенув плечима.

— Коли «Цифрова фортеця» буде під контролем, я поінформую директора.

Сюзанну вразила грандіозність задуму. План Стретмора обіцяв всесвітній переворот у розвідувальній галузі, переворот іще не бачених масштабів. Дивовижно, але шеф намагався реалізувати його сам-один. І був близький до своєї мети. Пароль там, унизу, у шифровідділі. Танкадо помер. А напарника Танкадо вдалося викрити й ізолювати.

Сюзанна завмерла від несподіваної думки.

«Танкадо — помер. І якось дуже вчасно». Пригадавши, скільки Стретмор останнім часом брехав їй, Сюзанна відчула лячний холодок і стривожено поглянула на командира.

— Це ви вбили Енсея Танкадо?

Стретмор здивовано поглянув на неї й похитав головою.

— Звісно, що ні. Убивати Енсея Танкадо не було потреби. Навпаки — я б волів, щоб він був живий. Бо його смерть

кинула б підозри на «Цифрову фортецю» в майбутньому. Мені ж потрібно, щоб підміна відбулася гладенько й непомітно. Початковий план передбачав здійснити підміну й дозволити Танкадо продати свій пароль.

Сюзанна мусила визнати, що це звучало логічно. Танкадо не мав підстав підозрювати, що виставлений в Інтернеті алгоритм уже не є оригіналом. Ніхто не мав до нього доступу, окрім нього та Північної Дакоти. Японець ніколи не дізнався б про чорний хід — хіба що взявся б перевіряти програму після оприлюднення. Він і так прогарував із нею дуже довго, щоб мати бажання повертатися до свого дітища ще раз.

Сюзанна чекала, ніби хотіла, щоб усе почуте закарбувалося в її свідомості. Вона збагнула, навіщо командиру була потрібна така секретність у шифрувальному відділі. Завдання, над яким він працював, вимагало багато часу й було вкрай складним і делікатним — створити прихований чорний хід до вкрай складного алгоритму, а потім непомітно підмінити його в Інтернеті. І ця непомітність мала вкрай важливе — першочергове значення. Навіть натяк на ненадійність «Цифрової фортеці» міг зруйнувати блискучий план Стретмора.

І лише тепер зрозуміла вона, чому він вирішив не вимикати «Транскод». «Якщо «Цифровій фортеці» судилося стати новим дітищем АНБ, то Стретмор хотів пересвідчитися, що зламати її неможливо!»

— Вам і досі хочеться піти? — поцікавився начальник.

Сюзанна підвела на нього очі. Сидячи тут, у темряві, поруч

із великим Тревором Стретмором, вона відчула, що всі її страхи дивним чином розвіялися. Переписати «Цифрову фортецю» — то був шанс увійти в історію, шанс зробити неоціненне добро, і тепер Стретмор міг розраховувати на її допомогу. Сюзанна надсилу всміхнулася.

— То який наш наступний крок?

Стретмор аж засяяв і поклав їй на плече руку.

— Дякую. — Він усміхнувся й відразу ж перейшов до справи. — Ми разом спустимося вниз. Ви зробите пошук у терміналі Ґейла. Я вас прикрию, — додав Стретмор, піднявши свою «берету».

Від думки про те, що треба йти вниз, у Сюзанни волосся стало дибки.

— А чому б нам не почекати дзвінка від Девіда тут? Він має зателефонувати, коли роздобуде копію пароля Танкадо.

Стретмор похитав головою.

— Чим скоріше ми здійснимо підміну, тим краще. Ми не можемо гарантувати, що Девід неодмінно знайде другу копію. Якщо через якусь випадковість перстень потрапить до лихих рук, то я волів би, щоб на той час ми вже встигнули все зробити. І тоді хто б не роздобув той пароль, він завантажить з Інтер-нету нашу версію «Цифрової фортеці». — Стретмор помацав пістолет і підвівся.

— Нам час рушати на пошуки пароля Ґейла.

Сюзанна помовчала. Командир мав рацію. їм і справді був потрібен пароль Ґейла. І негайно.

Вона підвелася — та ноги її затремтіли. «Треба було сильніше стукнути Ґейла», — подумалося їй. Сюзанна окинула поглядом командирський пістолет — і їй стало зле.

— Ви й справді збираєтеся встрелити Ґреґа Ґейла?

— Ні, — кинув Стретмор, крокуючи до дверей. — Але сподіваймося, що він цього не знає.

РОЗДІЛ 76


А біля термінала севільського аеропорту стояло таксі з увімкненим двигуном та лічильником. Пасажир у дротяних окулярах уважно дивився крізь широке скло добре освітленого вестибюля. Він зрозумів, що приїхав саме вчасно.

Він побачив там біляву дівчину. Вона допомагала Бекеру сісти в крісло. А тому, вочевидь, було боляче.

«Він іще не знає, що таке справжній біль», — подумав пасажир.

Дівчина дістала з кишені якийсь маленький предмет і подала Бекеру. Той підняв його до яскравого світла, обдивився й надів собі на палець. Потім дістав із кишені стос купюр і заплатив дівчині. Кілька хвилин вони про щось поговорили, а потім бі/швка обняла його. Помахавши рукою, вона накинула на плече свою дорожню торбу й рушила через вестибюль.

Попередня
-= 96 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!