Слава ЗСУ!

Майдан знову затих. Здавалося, ми були вже біля тріумфу. Ще б крок... Але ні. Арсен почав розбирати установку для камери, Дора почала збирати свої речі на столі. У всіх на очах знову з’явилися сльози. І лише Ельзара, натягнувши на себе тонке прозоре платтячко, яке ледве налізло на її груди, спокійно пішла до виходу.

Рустам подивився на Дору, Іванну, Ізабеллу. Вони вже не ховали своїх сліз. Серце Рустама огорнулося смутком.

- Чого ви плачете? – роздратовано крикнув він. – Я втратив набагато більше. Я потратив на цей фільм півмільйона...

- Ні, - вже дійшовши до дверей, раптом заперечила Ельзара. – Ти втратив набагато більше.

- Що ти маєш на увазі?

- Ти втратив мене! – нарешті хоч якусь фразу Ельзара промовила без своєї байдужості. – Ти ніколи більше мене не побачиш.

- Це ти так вважаєш, - засміявся Голей. – Мені потрібно десять хвилин, щоб знайти тебе.

- Серйозно? І кого ж ти шукатимеш? – радісно вигукнула Ельзара.

Рустам опустив очі і серйозно задумався.

- Ти не зможеш вчинити так зі мною, - крізь зуби промовив він.

- Це ти так вважаєш, - продовжувала радіти актриса. – Мені потрібно десять хвилин, щоб зникнути з цього міста назавжди, безслідно.

В ту мить всі відчули переможний тон Ельзари. Тоді ще ніхто не розумів, чому Рустам Голей так боїться не побачити більше Ельзару Баталову, чому він так боїться, що вона зникне назавжди, і про що взагалі була їхня розмова. Якісь незрозумілі питання, дурні відповіді. Ніхто, навіть, не ризикнув поцікавитись, що це все означає. А навіщо. Одне було зрозуміло на сто процентів - Ельзара перемогла. І байдуже, якими методами. Вона добилася того, про що всі так мріяли. Вона дала їм іще один шанс.

ХХ

- Боже! Як це могло статися?

- Що? Що сталося? – схопився Манєк з ліжка.

- Чому ми в одному ліжку? – кричала Жанна.