Слава ЗСУ!

Полковник взявся за голову.

- Я не пам’ятаю, - сумно промовив він.

- Я пам’ятаю лише, що ми випили в тому барі...

- Так, бар „Вогонь”. Ми туди вчора заходили, я пам’ятаю...

- Ні.

- Що НІ? Що знову не так? – стомлено запитала Ауріка.

- Ну що це ти з мене робиш якусь алкоголічку, - образливо промовила Жанна. – Так, наче я щоночі напиваюсь, а на ранок не пам’ятаю, з ким провела ніч.

- Жанно! – підвівши очі до стелі, промовила Ауріка. – В будь-якій книжці мають бути комедійні моменти. Це один із них. Ніхто не думатиме, що ти якась безсоромна алкоголічка. Всім просто буде весело, що ви так сильно напилися. Читачі полюблять вас за вашу вдачу, і не думатимуть про вас нічого поганого, навіть, якщо ви нап’єтесь.

- Ні, Ауріко, - раптом промовив Манєк. – Це вже занадто. А якщо цей детектив прочитає моє начальство і дізнається, що таке насправді було. Що мені тоді їм говорити?

- Що? Що було? – перепитала Ауріка. – Це щось новеньке!

- Ай, Ауріко, - перебила їх розмову Жанна. – Нічого там не було. Це полковник щось переплутав. Викреслюй цю главу.

- Ну, будь ласка, Жанно, - жалібно промовила Ауріка. – Ну дозволь хоч половину залишити.

- Ні, - твердо відповіла експерт. – Нема там нічого цікавого. Виривай її.

Ауріка вирвала зі свого зошита черговий листок і кинула його на підлогу, де вже як мінімум лежало з пів сотні таких листків. Ауріка не могла боротися з полковником і експертом, які усіма силами намагалися приховати таємниці свого службового роману.

- Так, добре, - промовив начальник слідчого відділку. – Шланг, що в тебе?

- Я вже казав, - невпевнено почав Шланг, перебираючи в кишені якісь папірці. – В кав’ярні я натрапив на чоловіка, який написав сценарій, ідентичний сценарію, по якому діє наш убивця. Цей сценарій відомий лише його театру. Я думаю, їх усіх там треба ретельно перевірити. У мене майже не залишилось сумнівів, що вбивця ховається саме там.