Слава ЗСУ!

Ауріка не слухала батька. Вона жадібно читала главу про море. Про те, як величаво виходив Дракон з води, про те, який неприродний сильний блиск освітив все довкола, і про те, як величаво море забрало величезного звіра назад, огорнувши його своїми холодними могутніми хвилями.

- Я поклав на ваш рахунок десять тисяч.

- Добре, - байдуже відповіла Ельзара, ідучи алеєю.

- Ти, навіть, не подякуєш?

- Подякую? Рустаме, ти - спонсор. Це твій обов’язок. До побачення.

- Ельзаро, зачекай.

Але Ельзара, навіть, не озирнулася. Рустам стояв посеред вулиці і не знав, як йому затримати її іще хоча б на хвилину.

- Маргарито! – раптом викрикнув він.

Ельзара зупинилася.

- Іди до біса!

- Що? Що ти сказала? Як ти зі мною розмовляєш?

- А чого ти чекав? – крикнула Ельзара. – Що після того, як ти назвеш мене Маргаритою, я кинусь тобі на шию із словами „Любий брате!”.

- Ні, - розчаровано відповів Рустам. – Цього я від тебе чекав найменше.

- Я вже сказала це і повторю іще раз. Іди до біса.

Ельзара продовжувала іти алеєю, а Рустам Голей не відставав ні на крок.

- Батьки дуже сумують за тобою... і запрошують тебе в гості.

- Рустаме, не можу зрозуміти, - з усім нахабством перебила брата Ельзара, - чого це раптом твої батьки сумують за мною?

- Ельзаро, це і твої батьки...

- У мене немає батьків, - гордо промовила дівчина. – Вони кинули мене, коли мені було п’ять.

- Вони не кинули тебе. Вони віддали тебе в найкращий інтернат. Виклали стільки грошей, щоб ти могла здобути найкращу освіту в Греції.

- А-а-а, тепер ти, навіть, з такої сторони на все це дивишся? Значить, я - невдячна донька. Вони закинули мене якнайдалі в якусь грецьку халупу, щоб про мене ніхто не знав, а я тепер маю впасти їм у ноги?

- Добре! Добре! – розлютився Рустам. – Але ти забула, що в тебе є іще брат. До чого тут я?