Слава ЗСУ!

Арсен голосно засміявся.

- І ти, звичайно, вважаєш, що саме такою жінкою є Ельзара?

- Звичайно, - голосно промовив Адріан. – Просто... Просто їй нема де проявити свої здібності. Нема де показати їх. Для неї цей світ занадто тісний, занадто обмежений. У неї так мало можливостей показати свої таланти. Згадай хоча б, як вона передбачила реакцію Едуарда на свій малюнок.

- Згоден, - посміхаючись, промовив Арсен. – Я згоден! Ти любиш її більше, ніж я. Ти переміг. Твої почуття щиріші за мої, бо я ніколи, навіть, не думав про неї у такому ракурсі. Що ж, спробуй, завоюй її. Бажаю тобі удачі.

Ауріка прокинулась. Її очі були в сльозах, все тіло тремтіло.

- Боже, це був лише сон, - тихо прошепотіла вона. – Як страшно...

Вона знову закрила очі.

- Немає нічого страшнішого, ніж померти уві сні. Добре, що це лише сон.

Вона піднялася з ліжка, і раптом. Ауріка щосили закричала. На підлозі, в її кімнаті, лежали розкидані листки її детективу в такому самому порядку, як вони лежали там, біля моря. Очі Ауріки знову заповнилися сльозами. Вона вилізла на ліжко і почала плакати.

Почувся сильний стукіт у двері. Ауріка витерла сльози, але страх не дозволяв їй, навіть, поворухнутись. Стукіт почувся вдруге.

- Ідіть геть! – пристрасно крикнула вона. – Дайте мені спокій!

- Це я, - почувся з-за дверей знайомий голос.

Ауріка встала і відчинила двері.

- Заходь, тату.

- Я почув якийсь дивний крик. Вирішив запитати, що сталося. Та, мабуть, це з вулиці.

- Мабуть, тату.

Ауріка знову лягла у ліжко.

- Вчора до тебе приходив Шланг, приніс тобі роман... про драконів.

- Щ-що? – злякано перебила Ауріка, вскочивши з ліжка.

- Ну роман, - пояснив батько, - про драконів-убивць.

- Д-драконів, - тремтячи від страху, шепотіла дівчина, беручи в руки книгу.

- Так, я вже, навіть, почав читати. Знаєш, воно цікаво, але якось надто заідеалізовано. Не люблю такі книжки, де є два основних герої – добро і зло.