Слава ЗСУ!

- Бачиш, - перебив Адріан, - ти ж сам кажеш. Вона тобі лише подобається. Ти, навіть, боїшся обмовитись, що ти її кохаєш. А ще говориш про справжні почуття. А я, наприклад, дійсно кохаю і не боюся в цьому зізнатися.

Арсен, не знаючи, що казати далі, подивився у вікно.

- То, може, твої відверті почуття, навіть, дозволять тобі назвати її ім’я? Може, ти, навіть, не боїшся зізнатися, хто вона? – нарешті крикнув Арсен.

Адріан пильно подивився на Арсена.

- Мені подобається Ельзара...

Арсен опустив голову. Він не сподівався на відвертість Адріана, і тепер думав, що вчинив не дуже порядно.

- А тобі? Хто подобається тобі? – спокійно запитав Адріан.

Арсен знову опустив очі. Йому не хотілося відповідати, але він був просто зобов’язаний це зробити.

- Ельзара, - невпевнено відповів він, і помітивши стурбований погляд Адріана, додав, - вона усім подобається...

Погляд Адріана став ще стурбованішим. Слова Арсена зовсім його не втішили.

- І що ти збираєшся робити? – крізь зуби промовив він.

- Нічого, - продовжуючи ремонтувати камеру, спокійно відповів Арсен. – Вона надто розумна для мене.

Адріан полегшено зітхнув.

- На мою думку, - продовжив Арсен, - жінка має бути або вродливою, або розумною. А якщо у неї є обидві ці риси, то це вже не жінка, а справжнісінька відьма.

- А яка тобі потрібна жінка? – здивовано запитав Адріан. – Розмальована гримом дурепа, яка на будь-яке твоє найдурніше рішення відповідатиме: „Так, любий”.

Адріан замовчав.

- Ні, - задумавшись, промовив Арсен. – Але вона, принаймні, повинна знати менше за мене...

Адріан сів у крісло і закрив очі.

- Знаєш, - тихо промовив він, - жінка має бути такою, щоб слухаючи її, ти думав, як я сам про це не здогадався раніше. Ти маєш схилятися перед її розумом, а не змагатися, хто з вас знає більше. Я не маю на увазі, що всі чоловіки тупіші за своїх жінок. Просто раз на тисячоліття, раз на мільйон років народжується жінка, яка перевертає всю історію. Клеопатра, Жанна д’Арк...