Слава ЗСУ!

- Ти нічого не зрозуміла!!! – крикнув Дракон.

Від його крику здійнявся величезний вітер і Ауріку повністю засліпило. Більше вона не могла бачити. Сльози перемішалися з пилом. Ауріка знову впала на пісок.

- Ти нічого не зрозуміла! – вже тихіше промовив Дракон, виходячи з води. – Ти мусиш померти...

- Ні...Ні, благаю. Я зрозуміла, я чесно... Я чесно все зрозуміла. Я не хочу помирати.

Ауріка швидко почала протирати очі. Останнє, що вона побачила, це розкидані на піску, листки свого детективу.

Величезний залізний меч, якого тримав Дракон, здійнявся над дівчиною. Ауріка більше нічого не могла вимовити. Тільки тепер вона відчула, який насправді холодний подих моря. Лиш тепер вона зрозуміла, що морське повітря насправді не обіймає, а захоплює у полон і вже ніколи не відпускає...

Одним єдиним рухом величезний звір відсік голову талановитій, до смерті наляканій, письменниці. Вона винна сама... Звісно винна. Бо треба відчувати лідерів, треба їх боятися, треба їх поважати.

- Арсене? Що ти тут робиш? – відкривши очі, злякано запитав Адріан.

- Я ремонтую камеру, - не підводячи очей, відповів Арсен. – А що тут робиш ти?

- Я ночував тут, - протираючи очі, відповів Адріан. – Спав у гримерній... Всі через це проходять.

Адріан посміхнувся.

- Не знаю, - перебив його Арсен. – Ночувати у гримерній – це дурня. Як на мене, то якщо у когось проблеми, то не треба робити лице жертви. Бо що б тобі там хто не казав, а насправді твої проблеми нікому не цікаві. Тож залиш їх при собі.

- Ти просто ніколи не закохувався, Арсене, - з посмішкою промовив Адріан.

- Ой, благаю, тільки не починайте свої казочки про вічне кохання, - злісно крикнув Арсен. – Що означає не закохувався? Звичайно, мені подобається одна дівчина, яка, до речі, не звертає на мене аж ніякої уваги. Але якщо я не роблю лице жертви, і не засинаю у гримерній, то це не означає, що у мене не справжні почуття.