Слава ЗСУ!

Ауріка поклала голову на пісок.

- Після Жанниної історії мені буде легше написати про полковника. Бо тепер я знаю його з обох боків. У кінці я відкрию всім його жагу встановити справедливість, покарати усіх злочинців. Його жорстокість перевертатиме свідомість.

Дівчина підняла голову з піску, і раптом... вона побачила, що все море засяяло якимсь неприроднім світлом. Вона припіднялася, не розуміючи, що це. Море засліплювало її своїм блиском. І лише примружившись, Ауріка помітила, що з поверхні моря піднімається величезна звірюка. Дівчину охопив дикий страх. Це було схоже на кінець світу. Вона щосили почала бігти. Ноги були дуже важкими, здавалося, просто прилипли до землі. Ауріка нічого не бачила, її очі були наповнені сльозами. Вона ні про що не думала, ні про що не жалкувала. А просто бездумно тікала, рятуючи себе. Втративши останні сили, дівчина упала. Але відкривши очі, зрозуміла, що весь цей час вона знаходилась на одному місці, і лише десь у підсвідомості, їй здавалося, що вона тікала.

Ауріка подивилася на море. Світло вже було не таким яскравим. Але постать ставала дедалі точнішою і точнішою.

- Кого ти назвала найжорстокішим? – почувся грубий голос.

Ауріка закрила вуха руками. Їй було так страшно, вона нічого не розуміла. Сльози не припиняли литися з її очей.

- Кого ти назвала найжорстокішим? – знову почулося запитання.

Ауріка боялася, навіть, поворухнутися. Вона крізь сльози дивилася на величезного звіра, схожого на дракона і бездумно повторювала якусь молитву.

- Я...Я... Я нікому нічого поганого не зробила, - каючись за всі свої гріхи, прошепотіла дівчина.

- Кого ти назвала жорстоким убивцею? – кричав розлючений Дракон і відлуння його голосу чулося десь далеко.

- Я...Я не знаю...

- Запам’ятай, дурне дівчисько. Всі убивства скоєні лише мною, Драконом Великим!

- Д-д-добре, - намагаючись заспокоїтись, промовила Ауріка. – Я... Я зрозуміла.