Слава ЗСУ!

Немає нічого гіршого, ніж померти уві сні.

Було вже пізно. Адріан зайшов у гримерну взяти свої речі. Заповнюючи якісь папери, і не помічаючи нікого довкола, за столом сиділа Дора.

- Працюєш? – тихо запитав Адріан.

Дора махнула головою, не відриваючись від паперів.

- Це щодо тої конференції у Литві?

- Так, це фестиваль «Перлини кіно». Ельзара і Арсен поїдуть представляти нашу кіностудію.

- Ельзара і... А чому саме вони?

Дора нарешті підняла голову.

- А ти знаєш когось талановитішого за Ельзару в нашому театрі?

- Ні. Щодо Ельзари, то в мене, навіть, сумнівів немає. А чому Арсен?

- А-а-а, Арсен, - опустивши голову, заспокоїлась режисер, - просто так.

- То нехай я буду просто так. Відправте мене з Ельзарою! – розлючено крикнув Адріан.

- А що ти? – перебила його Дора. – Арсен хоч якісно фестиваль нам відзніме, а ти що? До того ж мені головне, щоб Ельзара добре відпочила, бо я помічаю, як швидко вона починає втомлюватися.

- Доро, повір мені, зі мною вона відпочине краще!

- Ну, я так не думаю...

- А хто тебе взагалі питає. Доро, просто напиши моє ім’я! – кричав Адріан, відчуваючи, як близько його перемога.

Але Дора, навіть, не ворухнулася. Вона продовжувала щось читати.

- Ну, - нарешті промовила вона, - Я думаю, Ельзара теж так не вважає...

- Що? Що Ельзара не вважає? – не зрозумів Адріан.

- Ельзара сама вибрала Арсена. Що я тут можу зробити?

Адріан божевільними очима подивився на Дору.

- Як вибрала?

- Ну не те, що б вибрала, - встаючи з місця, пояснила режисер. – Просто я нещодавно запитала у неї, чому вона така талановита сидить у цьому дешевому театрі. А вона сказала, що кохає Арсена, тому і не кидає нас.

Дора говорила щось іще, але Адріан уже її не чув. Як же так? Цього не може бути. Ельзара має кохати його, бо його кохання щиріше, ніж у Арсена. До того ж Адріан гарніший, ніж Арсен. Ні, це не правда!