Слава ЗСУ!

- Вона так і сказала? – ледь видавивши із себе звук, запитав Адріан, побачивши, що Дора вже йде.

- Так, - спокійно промовила режисер. – Ельзара любить Арсена, не плекай зайвих надій.

Адріан стояв посеред гримерної. В його голові крутилися якісь незрозумілі думки і бажання. Про кохання, про блискучий сценарій, про самогубство...

Як відпустити її, як викинути її зі своєї голови. Як примусити себе розлюбити її. Хіба це можливо? Вічне кохання назавжди... Невже вона так нічого і не зрозуміла у справжніх почуттях? Помітила якогось холодного, бездушного Арсена. Хіба він зможе так кохати? Хіба зможе так відчувати її? Ні!

Адріан витер очі...

Вона сама подарувала йому справжні почуття і сама втоптала їх у землю.

Вона сама все зруйнувала, хоча їй від того, мабуть, зовсім не боляче.

ХІ

- Полковник Манєк вийшов на хвилинку. Що йому передати? Добре! Передзвоніть. За кілька хвилин він повернеться. До побачення.

Ауріка поклала трубку.

До дверей кабінету підійшов полковник. Знову почувся телефонний дзвінок.

- Алло. Так. Так, я зрозуміла. Але зараз полковника не має. Передзвоніть за хвилину. Ні, ні, звичайно, він приходить на роботу о сьомій. Просто зараз він на завданні. Так. До побачення.

Полковник зайшов у кабінет.

- У мене новий секретар? – здивовано запитав він.

- Доброго ранку, полковнику! – промовила Ауріка Манєку, сидячи його за робочим столом. – Ви запізнилися, і я саме брехала, що ви на завданні.

- Добре, дякую, - промовив полковник. – А що ти робиш у моєму кабінеті, за моїм робочим столом?

- Я вирішила детально вивчити ваше життя, у всіх його проявах. Робота, інтимні відносини. Щоб краще описати вас у детективі. До речі, вам прийшов факс.

- Який ти, звичайно, вже прочитала.